Я розкажу вам цікаву історію. Намалюю ще один малюнок. Принесу тобі квіти. Я прочитаю вам оповідання. Спинюся я і довго буду слухать. Я в людей не проситиму сили.
Пропоную скласти таку казку про осінь:
Жила на світі Осінь. Чекала вона, коли літо віддасть їй чарівну паличку та вона стане володаркою. Ось і настав її час. Взяла вона паличку, махнула нею, та вбрала все навколо у жовтий, червоний, багряний та помаранчевий кольори. Махнула другий раз, і прийшов до неї в гості її вірний друг Осінній Вітер. Дмухав Осінній Вітер і здував листя з дерев. Махнула Осінь третій раз своєю чарівною паличкою, і завітав до неї інший товариш - Дощ. Все навкруги посіріло, стало мокрим. Знала Осінь, що час її добігає кінця. Прийшов грудень. І передала Осінь-чарівниця владу Зимі.
<span>Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.
</span><span>Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.
</span>
Мов поганих не існує в світі,<span>Є лише погані язики.</span>
Не біжи поперед батька в пекло
накивати пьятами
як кіт наплакав
лье крокодилячі слези
скринька пандори
Если тебе не сложно, то поставь мне зачек спасибо))
Коли я пишу цей твір, я уявляю себе вчителькою, бо вчителя завжди говорять про правила поведінки. На спарвді, вони дуже важливі, бо без поведінки не буде дисципліни. Не завжди виходить домагатися гарної примірної поведінки інших простими словами. В такому разі треба знайти до людини підхід, і поговорити з нею.
І, звісно, завжди слід пам`ятати, що по твоїй поведінці судять, який в тебе характер, і яка в тебе сім`я.