крестьянин: мог позволить себе за день съесть немного овощей и краюху хлеба.запивали все водой. ничего такого варить себе не позволяли. бедный горожанин : тоже мало что мог себе позволить. хлеб,из овощей с рынка варили пресный суп .пили воду или сильноразавленное вино. буржуа ели отменно . они ели продукты со своих земель. яйца на завтрак ,можно хорошее домашнее вино. ели хлебопекарные изделия . на обед приносили жаренных кабанов, птиц и т.п. на ужин ели фрукты , овощные блюда . аристократы в основном ели иностранные блюда ,то ,что привозили из колоний , других стран . например вина или икру . разнообразные салаты , (супы из мозгов обезьян хд), в моде были деликотесы и т.п.
Конфуций (по-китайски его имя звучит иначе: Кун Фу-цзы) был необыкновенным человеком. Без него невозможно представить историю Поднебесной империи, поэтому ученые даже называют китайскую цивилизацию (правда, более позднего периода – средних веков) конфуцианской. И судьба философа была необычной.
Конфуций родился в середине VI века до н.э. в семье обедневших аристократов. Его детство и юность прошли в лишениях и тяжких трудах. Однако у Конфуция хватало и времени, и сил на изучение древних умных книг. В 20 лет, после многих унижений, ему удалось выбиться в чиновники, а через 10 лет он ушел в отставку и открыл частную школу, став первым в истории Китая профессиональным преподавателем. Говорят, у Конфуция было около 3 тысяч учеников. 20 лет мудрец вел занятия и одновременно создавал свое учение – программу усовершенствования общества и человека. Когда ему исполнилось 50, он решил, что пора от слов перейти к делу, и, подобно Шан Яну, отправился путешествовать по стране, предлагая свои проекты правителям царств. Но, в отличие от Шан Яна, Конфуцию не повезло: его философия никого не заинтересовала. Вернувшись домой, он провел остаток жизни в тишине и покое: занимался с учениками и писал новые труды. В 479 г. до н.э. мудрец умер.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна. За перші місяці війни 70464 мешканці області (з них – 18884 жінки) записалися добровольцями на фронт.
<span> Обставини військового часу вимагали негайної перебудови роботи промисловості, транспорту, сільського господарства. Вже з перших днів війни Миколаївські заводи і інші підприємства області були переведені на випуск озброєння, боєприпасів, ремонт військової техніки – для потреб фронту. Швидкими темпами освоювалося виробництво протитанкових мін, артилерійських снарядів, авіабомб, детонаторів. Робітники оголошували себе мобілізованими і добровільно працювали в цехах по півтори – дві зміни. Першою задачею для суднобудівників стала інтенсивна робота з метою найшвидшого закінчення і здачі кораблів, що знаходилися на плаву і мали великий відсоток технічної готовності. </span>
<span> Складні задачі стояли перед працівниками сільського господарства області. Багато механізаторів пішли в Червону Армію, на їх місце прийшли жінки. На збиранні врожаю працювали всі жителі сіл, а також населення міст. За рішенням обкому партії, в місті створювалися винищувальні батальйони і загони народного ополчення. Вони цілодобово охороняли промислові підприємства, поля з іще незібраним хлібом, лікарні, водонапірні башти, колодязі, чергували біля телефонів у всіх організаціях. </span>
<span> А тим часом фронт наближався до Миколаєва. Вже був узятий Первомайськ, оточена Одеса... Почалася евакуація основних промислових підприємств, разом з кваліфікованими працівниками углиб СРСР. </span>
<span> 5 серпня над Миколаєвом з'явилися фашистські бомбардувальники. На суднобудівельні заводи, електростанції, вокзал, порт були скинуті бомби, запалали пожежі. 16 серпня гітлерівські війська захопили Миколаїв, а незабаром та ж доля спіткала всю область. </span>
<span> З перших днів окупації фашистські загарбники почали упроваджувати так званий «новий порядок». Накази і розпорядження, якими фашисти регламентували життя жителів Миколаєва, закінчувалися словами: «за неслухняність – смертна страта». Фабрикою смерті стали табори «Шталаг-364» (с. Темвод на околиці Миколаєва), в с. Грейгове Жовтневого району. Фашистські кати скоювали масові вбивства в с.Богданівка Доманівського району. За роки окупації загарбники убили і замучили понад 105360 громадян, з них 74660 мирних жителів області, серед яких діти, старики, жінки, громадяни єврейської національності, 30699 – військовополонених. 25 тисяч чоловік насильно вивезено до Німеччини. Спалено сотні населених пунктів, зруйновано багато заводів, підприємств, житлових будинків, історичних пам'ятників. В умовах жорсткого окупаційного режиму росла хвиля опору: виникали підпільні організації, групи, партизанські загони. </span>
<span> На території області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших. Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом– В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно...ось</span>