<span>середине XIV века улус Чагатая распался. В его восточной части, включавшей
Юго-Восточный Казахстан и Кыргызстан, было создано государство Могу листан. А в другой,
западной, части, на западе Мавераннахра было создано государство эмира Тимура.
В восточных источниках о происхождении названия государства есть такая
версия: слова «монгол» и «Монголистан» в Средней Азии писались и, очевидно,
произносились как «могул» и «Могулистан».</span>
<span>Государством правил ранее служивший
чагатайскому хану знатный эмир Пуладчи
(Поладшы) из племени дулат. Не имея наследственного права на
занятие трона Могулистана, Пуладчи в I 348 году возвел на трон преданного себе
внука Дува хана из потомков Чагатая, восемнадцатилетнего Тоглук-Тимура. Но фактически
вся политическая власть оставалась в руках эмира Пуладчи. Основной целью его
являлось окончательное отделение Могулистана от Мавераннахра и создание
независимого ханства. Это в конечном итоге вело к укреплению политической
власти и господствующей роли представителей знати племени дулат.</span>
Ведущая роль вождей племени дулат в
улусе Чагатая была известна еще с середины XIV века. Историк Мухаммед Хайдар
Ду- лати писал: «Когда Чагатай-хан разделял свое государство на уделы, он дал
Уртубу (Урту-Бараку), деду эмира Пуладчи, [область] Манглай-Субе». Это была
огромная территория от Восточного Туркестана до Ферганы. Таким образом,
представители знати племени дулат со времен Чагатая оказались в числе
господствующих сил в этом регионе. Не случайно поэтому они активно участвовали
и создании государства Могулистан.
О территории, занимаемой Могулиста-
пом, Мухаммед Хайдар писал: «...та территория, которая теперь называется
Могули- станом, имеет в длину и ширину [протяженность] 7-8 месяцев пути.
Восточная окраина [Могулистана] примыкает к землям кал- маков и [включает в
себя] Барскуль, Эмиль и Иртыш. На севере его граница проходит
<span>по Кокча-Тенгизу (Балхашу), Буму и
Караталу; на западе [Могулистан] граничит с найденный
при раскопках Туркестаном и Ташкентом; на юге - с ви-
города
Сарай-Берке.
</span>
<span>лайетом Фергана, Кашгаром, Аксу,
Чалышем и Турфаном», то есть в состав государства входила территория Южного
Казахстана и Жетысу.
</span>
<span />
Володимир Святославович народився приблизно 968 року, був молодшим (позашлюбним) сином київського князя Святослава Ігоревича та ключниці Малуші, а також онуком київської княгині Ольги. Святослав задля зміцнення держави розділив між трьома синами великі міста Руські: Ярополка посадив у Києві, Олега —на древлянській землі, а Володимира — Новгороді. Після смерті Святослава 972 року між його трьома синами розпочалась міжусобна боротьба за владу. Старший син Ярополк пішов війною на Олега, захопив древлянськуземлю. Згодом захопивНовгород,де сидів Володимир. Володимир зібрав військо з варягів, відвоював Новгород і пішов наКиїв. А 980 року став єдиновладним князем Русі і розпочав реформи, метою яких було об’єднання всіх земель, укріплення центральної влади та зростання могутності країни.
Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981-993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племенні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та інших. Таким чином територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні – до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході – до межиріччя річок Оки та Волги і на заході – до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни. У 988 році Володимир здійснив адміністративну реформу — владу племінних князів, які чинили опір центру, Володимир передав своїм синам і тим самим укріпив великокнязівську владу і державу. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність та цілісність держави. Головним завданням зовнішньої політики Володимир вважав боротьбу з печенігами. Він збудував багато міст-фортець і захистив Київ, створив міцну оборонну лінію, укріпив кордони Русі. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста-фортеці, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним спорудам натиск печенігів було послаблено, і Володимир зміг розпочати більш ефективну боротьбу з ними. Як повідомляє літописець, війна з печенігами принесла київському князю військову славу, що з часом міцно закарбувалася у народних переказах. Завершивши вирішення питань захисту держави, князь Володимир приступив до радикальних перетворень, пов’язаних з ідеологією та законодавством країни. З його ініціативи розпочалася ґрунтовна релігійна реформа, яка тривала кілька років та проводилася в кілька етапів. Спочатку на зміну численним культам, що відправлялися населенням різних земель, Володимир Святославович запровадив в країні пантеон з шести богів на чолі з громовержцем Перуном. Згодом увів його одноосібний культ, чим виявив потяг до монотеїзму. В середині 980-х років князь почав схилятися до однієї з світових релігій – християнства. Традиційно часом введення християнства на Русі вважається 988 р., хоча це був тривалий і не завжди мирний та безкровний процес. Запровадження державної релігії в Давньоруській державі вивело країну на міжнародний рівень та забезпечило успіх багатьох заходів зовнішньої політики руських князів. Існують згадки й про те, що після прийняття християнства в характері самого Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, запроваджував школи, будував храми і став у повному розумінні батьком для своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його Володимиром «Ясним Сонечком» та «Великим». За заслуги перед християнською церквою Володимир був прирівняний до сомну православних святих і прозваний «рівноапостольним». Згідно з відомим літописом «Повість времінних літ» Володимир мав 12 синів та 9 доньок. Найбільш відомим з них став Ярослав Мудрий. В останні роки життя проти Володимира Святославовича кілька разів піднімалися повстання, зокрема на чолі з його сином Ярославом та племінником Святополком. Помер князь раптово 15 липня 1015 року в селі Берестові під Києвом і був похований у Десятинній церкві.
Основные равнины и низменности Евразии:
<span><span>Восточно-Европейская равнина
Западно-Сибирская равнина
</span><span>Туранская низменность
Великая Китайская равнина
</span><span>Индо-Гангская равнина</span></span>
Основные горные системы Евразии:
<span><span>Гималаи
Альпы
Кавказ
Гиндукуш
Каракорум
Тянь-Шань
</span><span>Куньлунь
Алтай
<span>горы Южной Сибири</span><span>горы
Северо-Восточной Сибири
</span></span></span>
Пред циклопом он представился как никто и когда он Циклопу выжгли его единственный глаз,то Циклоп позвали других циклопов и сказал что его я ко бы обидел никто,а те не поверили и стали бранить его что он потревожил их сон.