Навколо Барвінку стало чистіше. Однак проблему тільки прибиранням не вирішити. Нещодавно переглянув мультфільм "Валлі". У ньому показано нашу планету, як величезний смітник, що прибирається роботом. Людство залишило Землю, бо на ній стало неможливо жити. Казка... Але багато казок нашого дитинства вже давно стали реальними.
Прогрес рухає людство, а людство стимулює прогрес. Та в гонитві за кращим, зручнішим, комфортнішим життям ми не звертаємо уваги на навколишнє. Вирубуються ліси, забруднюються моря, океани. Повітря і вода, які ми споживаємо, вже не настільки чисті як 100-200 років тому. Зникають цілі види рослин і тварин. Ми про це знаємо, ми про це говоримо. І ми далі продовжуємо нищити природу!
Та досить пафосу. Вже липень – і жителі Нового Роздолу, хто ще не був у відпустці, вирішують, як і де їм провести тих кілька очікуваних вихідних днів. Багаті поїдуть в Єгипет чи Туреччину, трішки бідніші - в Крим. А пересічний міщанин має невеликий вибір - Байкал, Заріччя, до родичів у село і, нарешті, Барвінок. Останній є найтрадиційнішим місцем відпочинку новороздільчан. А напис "Купатися заборонено! - технічна вода" мало кого стримує від плавання. Та й на сміття, що плаває у воді, ми вже звикли дивитися як на необхідний атрибут відпочинку. А скіільки його на берегах озера!... "Після нас - хоч потоп!"
Нещодавно з ініціативи відділу з питань гуманітарної політики Новороздільської міської ради було проведено прибирання на озері Барвінок. Бажаючих допомогти було багато, а прийшли лише представники двох молодіжних організацій міста - "Молодого Народного Руху "(Тарас Шаран, Ліля Краївська, Мар’ян Мартиненко, Антон Лучак. Володя Турчин) та "Українська молодь Христові" (Василь Василишин, Роман Штігер) і, звичайно ж, працівники цього відділу О.Єсауленко та С.Шиманська. Та справа не в тому, що ми поприбирали і Барвінок став трошки чистішим. Справа в іншому – сміття має властивість знову з’являтися. І з початком відпочинкового сезону його зазвичай більшає.
„Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!” А кому хочеться з Барвінку після купання, шашличка і т.д. нести пакети сміття аж у Новий Розділ, коли поряд стільки кущів? Хоча потрібно сказати, що прийшовши на озеро, ми також застали при вході велику купу сміття в одному місці. Як би там не було, але свідомі відпочивальники у нас є. Вони б і раді були кинути сміття у якусь ємність, та її немає. Тож чи не пора вже НАРЕШТІ й міській владі поставити на Барвінку декілька сміттєвих контейнерів і регулярно з них вивозити. Бо прибиранням проблеми не вирішити. А якщо вже думати, що їх вкрадуть – то прикуйте ланцюгами чи щось подібне.
І накінець. Велике людське ДЯКУЮ усім, хто прийшов прибирати! А ще тим, хто не смітить, тобто робить це життя хоч трішки чистішим.
Чи можна сперечатися про смаки? Чи можна людину засуджувати за те, що їй подобається одна річ і викликає осуд інших? Як відомо, не буває двох однакових людей, а тому й погляди на одне й те саме явище, подію, річ не можуть бути абсолютно ідентичними. Одні віддають перевагу білому кольору, а інші — чорному, одним подобається класична музика, а інші не мислять життя без року. І це правильно, бо якби всім людям на Землі подобалося одне й те саме, ми, мабуть, перетворилися б на якусь сіру масу, не могли б виявити свою індивідуальність, загубилися б серед інших. Проте, це лише одна з точок зору.
Так, з одного боку, говорять, що про смаки не сперечаються. Але з іншого — про одну людину можуть сказати що у неї гарний смак, а іншу вважають позбавленою цього дару. Хто може назвати критерії, за якими визначають смак людини, адже, що для одного є жахливим, для іншого — просто оригінальне. Мабуть, якихось чітких норм не існує, тим більше наше сучасне суспільство розвивається настільки швидкими темпами, що вигадані сьогодні правила завтра будуть вже застарілими. Нам може подобатися те, що виклика¬ло осуд попередніх поколінь, а наші нащадки будуть вважати це жахливим. Та чи означає це, що поняття смаку можна назвати застарілим? Я не вважаю, що це саме так, що воно відійшло в минуле.
Завжди були, є і будуть жити якісь вічні цінності, поняття та уявлення, на які люди будуть рівнятися, і, я думаю, саме вони і є критеріями не тільки смаку, але й вихованості, моральності людини. Бо, на мою думку, смак — це щось більше за вміння добре одягатися, гарно виглядати, слухати якусь певну музику чи читати якісь визначені книжки. Часто смак плутають з модою, чи тим, що називають стильним, сучасним, модерним. Хоча це зовсім не так.Багато хто вважає, що смак дається людині від народження, що йому не можна навчитися. Прихильники цієї думки наводять багато прикладів на підтвердження своєї теорії, і, можливо, де в чому з ними можна погодитися. Дійсно, іноді трапляється так, що в середовищі, яке зовсім не сприяє розвиткові естетичних нахилів та високих уподобань, народжуються справжні діаманти — особистості, здатні піднятися над цим середовищем і потім підняти і його на новий рівень.
Але чи означає це, що люди, які від народження не наділені цим даром, вже нічому не зможуть навчитися? Я не думаю, що це так. Людина має здатність вчитися, сприймати все нове, і, звичайно, якщо вона потрапить у добрі руки, у коло людей, які зможуть навчити її розрізняти добре і погане, красиве і потворне, — це обов’язково матиме позитивний ефект. Можливо, не кожен зможе досягти висот смаку, відразу стати витонченою, елегантною, досконалою особистістю, проте щось людина обов’язково запам’ятає і вже ніколи не буде такою, як раніше. Головне у цьому процесі, на мою думку, — не зовнішній ефект, те, що відразу впадає в око, а внутрішній світ людини. Адже перше легко забути, заплутатися вправилах етикету, а те, що стає частиною твоєї душі не забудеш вже ніколи. Тому важливим здається мені саме виховання, залучення кожного до скарбниці вічних цінностей, щоб людина не згадувала, як їй треба поводитися в тій чи іншій ситуації, а знала це.
<span>І ще одна річ здається мені надзвичайно важливою — людина з почуттям смаку, по-справжньому вихована та інтелігентна людина ніколи не дорікає іншому через його недоліки, не буде насміхатися чи зневажати за недоречну поведінку чи вигляд. Бо це є свідченням невихованості, снобізму, від якого й до поганого смаку недалеко. Мабуть, і приказку «Про смаки не сперечаються* вигадали саме люди зі смаком, нагадуючи всім, що кожен має право на свою точку зору, свої думки, навіть якщо вони не збігаються з поглядами та переконаннями інших.</span>