Умовні рефлекси формуються на основі вроджених безумовних рефлексів.Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:Набуваються протягом усього життя організму.Неоднакові у представників одного виду.Не мають готових рефлекторних дуг.Вони формуються при певних умовах.В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку.Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.Умови утворення умовних рефлексів:Одночасна дія двох подразників : індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом, і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.Умовні рефлекси швидше і легше формуються при відсутності сторонніх подразників. Біологічне значення умовних рефлексів полягає в тому, що вони є пристосувальними реакціями організму, які формуються умовами життя людини і дають можливість заздалегідь пристосуватись до нових умов. Умовні рефлекси мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти життєво важливий подразник. Тому умовні рефлекси забезпечують живій істоті можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний подразник, а також можливість здійснювати цілеспрямовані дії та свідомо уникати помилок.
<u>Распространение</u> - зоохория, эпизоохрия, антропохория, анемохория, гидрохория, соответственно: животными, съевшими плод, животными, к которым он прикрепился, человеком, ветром, водой.
<span>Возбудитель милдью относится к грибным микроорганизмам, и, согласно современным представлениям, его систематическое положение следующее: тип Fungi, класс Phycomycetes, подкласс Oomycetes, порядок Peronosporales, семейство Peronosporaceae, род Plasmopara, вид Plasmopara viticola Berlese et de Toni.
Основные литературные источники с описанием систематического положения гриба приводятся ниже:
Plasmopara viticola (Berk et Curt.). Berlese et de Toni in Saccardo. Sylloge fungorum vol. VII, 239 (1888); Fischer, Phycomycetes in Rabenh., Kx. Fl. Deutschl. Ed. И. I 435 (1892); Viala, Maladies de la Vigne, Ed. II, 57 (1893); Berlese, Jcones Fung. — Phycomycetes I, 17 tab. XVII — XVIII (1898);
Ячевский. Микологическая флора России, 120 (1901); Berlese, Monogr, delle Peronosporaceae in Riv. dt Patolog. veget. IX, 92 (1902); Migula, Kr. Fl. Deutschl, Pilze I, 161, (1901); Oudem., Enum. Syst. Fung. Ill, 1227 (1921);
Ячевский. Определитель грибов, том I. Phycomycetes, 118 (1931); Т. Savulescu et Rayss, Contrib. a la connaiss, des Peronosporacees de Roumanie in Ann. Mycol. XXVIII, No, 3—4 (1930), T. Savulescu, Mana vitei de vie, 55—60 (1941), Moesz G. Fungi Hungariae II, Archymycetes et Phycomycetes in Ann. Mus. Nat. Hung. XXXI, 92 (1937—1938);
А. А. Ячевский. Грибные паразитные болезни виноградной лозы, 1906; П. Н. Костюк. Вредная флора виноградной лозы Украинской ССР, 1949; Н. И. Нагорный. Микрофлора кавказской виноградной лозы, 1930; Д. Д. Вердеревский. Болезни винограда в Молдавской ССР, 1947; А. Д. Липецкая, К. С. Рузаев. Вредители и болезни виноградной лозы, 1958; Я. И. Принц. Вредители и болезни винограда, 1937; Д. Н. Тетеревникова-Бабаян. Болезни виноградной лозы в Армянской ССР, Известия Академии наук Арм. ССР, № 1, 1946.</span><span>Синонимы:
Botrytis viticola Berkeley et Curtis in Ravenel, Fungi Carol, exsicc. Fasc. v. Nr. 90 (1848).
Botrytis cana Schw. in Herb. Schweinitz (Botrytis cana Zink) 1834.
Peronospora viticola (Berk, et Curt.) Caspary, Monatsberichte d. Bed. Akad. 331 (1855).
Peronospora viticola De Bary in Ann. Sc. Nat. 4 ser., XX, 125 (1863).
Rhysotheca viticola (Berk et Curt.) Wilson, Studies in north american Peronosporales II. Phytophtoreae and Rhysotheceae in Bull. Torr. Bot. Club., XXXIV, 387 — 416 (1907).</span><span>Возбудитель милдью был впервые описан в литературе задолго до его проникновения в Европу. Первые сведения об этом грибе сообщил Швейнитц в 1834 году, обнаруживший этот гриб на виноградных лозах в США. Он определил его как Botrytis сапа. В 1855 году Берклей и Куртис на основе образцов заболевания винограда, собранных Куртисом в 1848 году, отнесли возбудителя милдью к виду Botrytis viticola.
Де Бари А. в 1863 году, описывая этот грибной микроорганизм, отнес его к роду Peronospora, под видовым названием Peronospora viticola. В дальнейшем, по предложению Шрётера, из состава рода Peronospora в самостоятельный род был выделен ряд грибов, отнесенных им к роду Plasmopara. Уже после проникновения милдью в Европу в 1888 году Берлез и де Тони отнесли возбудителя милдью к этому новому роду в качестве самостоятельного вида Plasmopara viticola (Berk, et Curtis) Bertese et de Toni. В 1907 году американский миколог Вилсон предложил новую классификацию пероноспоровых грибов, отнеся возбудителя милдью винограда ко вновь предложенному им новому роду Rhysothreca и к виду Rhyzotheca viticola (Berk. et. Curt.) Wilson. Однако предложение Вилсона не встретило поддержки со стороны других систематиков, и в настоящее время общепринятым является отнесение возбудителя милдью к роду Plasmopara и к виду Plasmopara viticola (Berk, et Curt.) Berlese et de Toni.</span>