<em>
Модно ли быть патриотом?</em><span> </span>
Любовь к Родине, Отечество, патриотизм… Интересно, что в эти понятия вкладывает современная молодежь?
Эпоха «совка» канула в Лету, так и не воплотив в жизнь социалистическую утопию всемирной любви и братства. На смену ей пришло общество циничных индивидуалистов, которых породила рыночная экономика. Бытует мнение, что человек человеку волк. Так ли это? Неужели, чтобы добиться успеха, обязательно нужно идти по головам, наступая на горло моральным принципам? В праве ли люди забывать, что жить надо не в интересах собственного кармана и думать, какое духовное наследство они оставят своим потомкам? Или все дело в том, что вернулась эпоха «лишнего человека», часто встречаемого в русской литературе, который разочаровался в жизни и не видит в ней смысла?
Рассуждая на эту тему, невольно припоминаешь идею соборности Руси, мистического единства людей, которая прослеживается, в частности, в творчестве Достоевского. Хочется верить, что на уровне генетической памяти духовные ценности единения наших предков сохранились в подрастающем поколении. Именно эти ценности не дадут перепрограммировать их «подкорку» и обречь на «вымирание» под воздействием навязчивой культурной экспансии Запада.
Алкоголизм, наркомания, вседозволенность и беспринципность, шагающие нога в ногу с массовой культурой, постепенно выходят из моды. Все чаще встречаешь думающую молодежь, для которой приоритетом являются собственное развитие, семья и сильное государство.
Так модно ли быть патриотом? Нет, патриотизм – это не мода. Это, скорее, уважение к своим корням, а следовательно, и самоуважение. Это залог духовного здоровья народа.
Дім--доме, друг--друже, сіль--соле
Скоромовки скоромовлю
із великою любов"ю,
щоби ловкі скоромовки
збагатили рідну мову.
Я добре пам’ятаю свій перший шкільний день – своє перше вересня. Це один з найдорожчих днів у моєму житті. Біля ошатної і красивої школи грає музика. Багато квітів. Наче на святковому вокзалі когось проводжають. І серед них – ти. Ти вирушаєш у далеку дорогу, в подорож в країну під назвою Школа.За час цієї подорожі ми дізналися багато нового, відкрили нерозгадані таємниці. Ще вранці не здогадувалися, чому буває день і ніч, а тепер можемо самі кому завгодно пояснити. Ми познайомилися з різними рослинами, і навчилися їх самі вирощувати. Ми дізналися, що таке електрика, і вона стала нашим другом. І найголовніше: ми зрозуміли, яке велике чудо – книга.З кожним роком я з нетерпінням чекаю перше вересня. Для мене це свято, яке я запам’ятаю на все життя. Шкільні роки – самі безтурботні і найщасливіші роки. Хоча деякі так не вважають і хочуть швидше покинути школу, хочуть бути самостійними, дорослими. І часом забувають про те, що дорослий світ – дуже непростий світ. У кожного з нас є свої проблеми, які нам здаються дуже важливими. Ми вважаємо, що нас навантажують, не розуміють, змушують вчитися, не дозволяють довго гуляти. Тому і мріємо швидше стати самостійними. Але ми не замислюємося про те, що в дорослому житті набагато важче. Адже разом із закінченням школи закінчується наше дитинство. Як ялинкове свято, кінчаються казки, як стрічка в кіно, обриваються сни. Вже не сподіваючись на чиїсь підказки, ми самі повинні вирішувати всі завдання.<span>Деякі вважають, що всі школи однакові. Але це не так. Шкіл багато, але кожна школа, як і людина, має своє обличчя, душу, серце. А душа школи залежить від головних дійових осіб – учнів і вчителів. Кожен з нас запам’ятовує щось своє про рідну школу. Для одних – це дискотеки і шкільні вечори, для інших – олімпіади, конкурси, улюблені уроки, а для мене – перший день у школі. Але найголовніше – у школі ми здобули справжніх друзів. Кажуть, що шкільна дружба найміцніша. Може бути, тому, що ми багато часу проводимо разом, добре знаємо один одного. І, звичайно ж, на вечорах шкільних друзів нам завжди буде що згадати про наше <u><em>шкільне життя</em></u>.</span>