Звісно мали. Соломія могла не піти за Остапом,вона залишилась би живою, а Остапа більш ніколи не побачила б.
На мою думку романтик - це хороша людина яка готова на великі подвиги заради людини яку любить.Дівчата лріють мати хлопцв які би були романтикаи і були готови заради ни на все.
Одним із центральних образів твору є полковник Шрам, «по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, ПО пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду - старий козарлюга». Отримав він ці шрами вздовж і впоперек у боях із Хмельницьким проти ляхів, де ніхто краще його не ставав до бою, за що козаки й прозвали його Шрамом. Найвірніший однодумець Сомка, справжній патріот України, воїн, козак, одночасно піп і полковник, для нього мірилом власних і чужих вчинків є інтереси України, за долю якої він уболіває всім серцем. Без плачу й жалю прощався із мертвим тілом сина, що його сім раз наскрізь було пробито кулями, але гірко плакав, що «Вкраїна розідрана надвоє, проте усім байдуже!». І лише віра в те, що не одного його турбує майбутнє рідного краю, може звеселити його. Таким він виховав і сина. «Орел, а не козак!» - говорить про нього Василь Невольник. А батько полковник Шрам, почувши таке про сина, роздумує: «Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє». Диву даєшся, коли читаєш такі роздуми.
Перш за все для нього - козацька честь, гідність, а потім уже батьківська любов. Це людина цільна, мужньої і суворої вдачі, але майже зовсім позбавлена душевної теплоти і сердечності. Лише його ліричні роздуми про Київ, який «велика слава не раз осіяла і великі злигодні… з усіх батьків збирались» - щирі, пересипані пестливими словами, лагідністю, ніжністю. І знову козацьке серце просило битв за рідну землю, знову воно рвалося у бій за Україну, об’єднану, вільну, щасливу! За її майбутнє, за майбутнє українського народу і віддає полковник Шрам своє життя, не врадивши нічого супротив лихої української долі. Хоч же і полягли головами славні козаки, лицарі запорізькі, хочь і вмерли лютою смертю, але не вмерла, не полягла їх слава. І буде їх слава вічна поміж земляками, поміж літописами, поміж усіма розумними головами».
Мне кажется, я довольно-таки общительный человек. У меня очень много друзей. Вместе с ними мы ходим гулять, делаем уроки и играем. Но мой лучший друг – это мой одноклассник Данил.
Мы с Данилом дружим с самого первого класса. Уже тогда нам нравилось общаться друг с другом, мы вместе делали уроки, ходили друг к другу в гости, гуляли. В школе нас считают друзьями - не разлей вода.
Данил очень общительный человек. Он легко может заговорить даже с незнакомым человеком. Также, он, мне кажется, очень умный. В школе он получает самые лучшие оценки. Иногда мы делаем вместе домашнюю работу, помогаем друг другу.
У нас, безусловно, есть общее хобби, которое и объединяет нас. Это – спорт. Я с самого первого класса серьезно занимался лыжами. Меня часто ставили на соревнования. Данил также, в отличие от многих других, хорошо катается на лыжах. Поэтому зимой мы обычно вместе ходим кататься в лес или на соседний стадион. Летом мы также проводим целые дни на стадионе, играя в футбол с соседними ребятами.
<span>Я считаю, что Данил – это мой лучший друг. И не только потому, что у нас есть общие увлечения, но и потому, что я ему доверяю. Он никогда не предаст меня и не променяет на другие увлечения. Если бы нас с Данилом разлучили, мне было бы очень грустно.</span>
Вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших.