Нарешті настало літо. Стало тепло. Природа така красива. Ось навіть маленька квітка, здавалося просто рослина , а яка красота. Мрирода почала квітувати. Почався розквіт різник квітів. І ось вже кінець літу.
<span>Архітектура Софії Київської зачаровує. Не може залишити байдужим і внутрішнє оздоблення храму: мозаїки, фрески, різьблені плити, усипальниця Ярослава Мудрого. Перлиною світового мистецтва є мозаїки Софії Київської. Над ними працювала артіль з восьми художників. Вони зробили цю роботу за три роки. Центральний образ собору – Марія-Оранта. Ця мозаїка виконана особливо майстерно. Марію-заступницю вважали захисницею Києва, як тоді казали, «непорушною стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жодний спис… Мозаїки Софії Київської є прикладом надихаючої сили мистецтва.</span>
Моя улюблена страва – це вареники.Це традиційна українська страва. Цю страву готували ще нащі предки. Вареники це страва яку полюбляють багато людей. Мені дуже подобаються вареники з картоплею або з полуницею. У моїй родині прийнято на кожне свято ліпити вареники з капустою. Я знаю що скільки б я не їла вареники вони ні коли не набриднуть мені.
Ялинка?Вона зелена,можна сказати й пухнаста),колюча - це її особливість,І прносять її в хату на свята.)
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.