Ответ:
Объяснение:
Моя улюблена поезія Лесі Українки
Леся Українка-геніальна поетеса, видатна особистість та сильна духом людина, яка зробила величезний внесок у розвиток літератури. Всі її твори містять безліч філософських думок й змушують нас задуматися. Вона надихає мене долати всі перешкоди й ніколи не здаватися не зважаючи ні на що.
1.Хитрий та гордий лис.
2.Хвалькувата поведінка лиса.
3.Тортури для Микити.
4.Гарні речі на базарі.
5.Схованка лиса.
6.Витривалий Микита.
7.Він прийшов змучений і голодний. 8.Переляк лиса.
9.Переполох звірів.
10.Хитра витівка лиса.
11.Концерт лісових тварин.
12.Заслуга лиса
Після цих слів вовк заплакав. З тих пір вони були нерозлучними. Вовк водив Сашка до школи і там його чекав до закінчення уроків. Згодом Василь Чепіжний опинився в такій самій ситуації як і вовк. Він осліп а згодом і помер. Вовк приходив у гості до людей і ніхто його не боявся. Сашко власноруч зробив спальне місце для вовка. Дуже скоро помер і сам вовк адже був найстарішим вовком у світі. Попрощатися із героєм прийшов кожен житель села.
Відповідь:Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:
Надворі стояла
весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом
збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися
автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.
Несподівано небо
почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила
блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу
поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало
темно і почалась справжня злива.
Проте Брякус та
Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо:
щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у
темряві.
Брякус вийшов з
машини та оглянув дорогу:
-
Іване,
сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до
найближчої станції та викликати допомогу.
-
Докторе
Брякусе, можливо, я допоможу швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов
до дерева, що впало.
Несподівано Іван підняв
цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та
віджбурнув його подалі:
-
Дякувати
Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина
потребуватиме сильного ремонту.
Чоловік з
автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:
-
Мужчини,
щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!
-
Немає
за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!
Буря почала
стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів
перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.
Пояснення:
Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківці Літинського повіту на Вінниччині. Його дитячі роки минали серед мальовничої природи Прибужжя .
Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в його дитячому серденьку любов до природи, навчила милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом .
<span>З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дєм'яновича; діда Дем'яна —колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядька Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою -- цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.
</span>Коли Михайлику було дев'ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім'я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися — теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.
Змалку в хлопчика виявився великий потяг до знань, до книжки. Він самотужки навчився грамоти ще вдома, лише мріючи про школу. Читав усе, що потрапляло до рук. Найбільше захопили його дві книжки – «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: буду вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.<span>
</span>Перша збірка віршів «Добрий ранок» побачила світ у 1941 році. Рядовим солдатом-артилеристом пішов М.Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Контузія, поранення, госпіталь, лікування….І ось така бажана Перемога! Поет-воїн повернувся до улюбленої справи – глибокого вивчення усної народної творчості.<span>
</span>Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжечки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім'я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». <span>
</span>ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТIВЗаєць спати захотiв,Сам постелю постелив.Сам собi принiс подушку,Пiдмостив ïï пiд вушко,Та у зайця довге вушко —Все звисає iз подушки.<span>
</span>Помер М.Стельмах 27 вересня 1983p. в Києві.
Могила М.Стельмаха Бюст на алеї у Вінниці
Музей М.Стельмаха в с.Дяківці відкрито 24 травня 1989 р. У музейній колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіно- та відеоматеріали, сувеніри, речі хатнього вжитку родини Стельмахів, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха, різноманітні видання його творів.<span>
</span>Підготувала Фіцай Ольга Василівна –вчитель початкових класів Буштинської гімназії-інтернату<span><span>Джерело: Ткаченко Н.С., Ходосов К.О. Вивчення </span>творчості Михайла Стельмаха: Посібник для вчителів.-2-е вид.із зм. і доп.-К.: Рад. школа,1981.-224с.-Бібліогр.: с.223</span><span>
</span>