Это строки из комедии Грибоедова"Горе от ума" Пушкин ,прочитав комедию ,сказал "О стихах не говорю .Половина войдёт в пословицы "Так и есть Перед нами несколько таких выражений
1.Фамусов говорит .Он против чтения .книг ,мракобес и невежа .Слова характеризуют такого же человека .
2.Фамусов говорит .Он застал рано утром дочь в холле ,она рассказывает ,что услышала голос отца (Фамусова ) и вышла ,на самом деле - провела ночь в беседах с Молчалиным .Выражение означает лукавую мысль ,что у девушек сон утренний некрепкий .
3 .Лиза - служанка говорит .Выражение очень популярно .Означает -надо <span>подальше держаться от хозяев ,ибо их и любовь и гнев одинаково опасны</span> .
4.Тоже фраза Фамусова ,хозяина дома .Он её говорит Молчалину .Означает - держись подальше от какого - либо места
Внимание-когда на чём-то сосредоточился или когда какой-то человек уделяет тебе время.
Забота-<span>попечение, уход.</span>
Он твердо уверен, что знает, как должен обращаться с женщиной и что необходимо ему для того, чтобы ее очаровать и подчинить себе. Отсюда же и его высокомерие по отношению к Лизе. Есть своеобразный циничный смысл в том, как он перечисляет те безделушки, за которые он готов купить расположение девушки.
Молчалин своим изворотливым умом смог оценить обстановку в доме Фамусова. Он быстро понял, что наскоки Чацкого на ценности мира Фамусовых и скалозубов приведут его к бесспорному поражению. Именно поэтому в вежливых, подчеркнуто простодушных репликах героя слышатся наглость и высокомерие, мстительная радость плебея, сумевшего возвыситься над аристократом. Именно сознание «обреченности» Чацкого в этом мире дает Мол-чалину право и возможность на минуту поддаться жалости к нему. Но лишь на минуту — затем он снова прячется в свою надежную скорлупу, становится робким и угодливым.
<span>Таким образом, за внешней кротостью Молчалина кроются мощная энергия и целеустремленность, упорство и настойчивость в достижении своих целей, а за показной скромностью — цинизм и двуличие. В нем действительно есть сила и значительность, основанные на осторожном, гибком уме и наблюдательности, которые и позволили Софье предпочесть его Чацкому. Но эта сила и энергия направлены не на добро и общее благо, а лишь на расширение и подкрепление собственного эгоизма.</span>
<span />
Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.Із самого початку юний і чистий Доріан Грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі. Але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.Урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не існує», «Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. О. Уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. І в цьому теж полягає парадокс письменника. Він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.Фінал роману досить символічний. Портрет стає суворим суддею вчинків Дорі- ана Грея. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. Тому портрет — один із головних персонажів роману. Він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. Портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.О. Уайльд колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових<span>» ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись</span>