Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання).
Об’єднаймося ж, брати мої
Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування.
Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення
існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували
свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку
цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних
цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками
створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку
визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих
груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера
поводження, мова, закони.
Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях.
Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли
теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули
надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать відносинах
традиції, звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх
основі. А це – дзеркало душі народу.
У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності
життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в
силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь
із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація.
Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення
духовності.
Ще Шевченко писав:
“Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь!...”
А це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не
повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів.
Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо
цього консенсусу, то життя на Землі стане надзвичайно щасливим. Відколи
існує життя н Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить
і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на
таке покращення – марно.
Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але,
якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і
тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати.
Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки
розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою
подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити
наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють,
що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються,
людство досягне найбільшого рівня розвитку.
<span>
</span>
Гумор - це те без чого не може обійтись людина , завдяки ньому світ стає позитивнішим . Тому я вважаю що роль гумору у житті людини відіграє важливу та досить велику роль . Не бувало і дня щоб людина не усміхалась , кажуть що сміх продовжує життя . Тому і світ був би темнішим без чудових посмішок дітлахів
Краще уже померти , ніж мати неславну долю , наприклад: золото від короля , бо справжнє золото і срібло - це чесне слово доброта любов.
Вивчення художньої літератури в школі не повинно обмежуватися набуттям нових знань з національного та світового письменства. Воно має бути і безперервним процесом духовного збагачення учнів. Дуже важливе завдання в учителів-словесників нині - засобами мистецтва слова формувати в дітей національну самосвідомість, історичну пам'ять, любов до рідного краю. Така результативність можлива лише за умови, коли вивчення художньої літератури супроводжуватиметься розвитком перцептивних здібностей та емоційної чутливості читача. Перцепція - явище психічне, сутність його полягає у вмінні конкретно-чуттєво, тобто органами чуття, відтворювати зображене, емоційно реагуючи на нього. Це рівень естетично зрілого читача. В нього, як і в письменника, хоча в меншій мірі, має бути розвинене асоціативне мислення, пов'язане з відтворювальною уявою та емоційною чутливістю.<span>На жаль, випускники шкіл і більшість навіть тих, що вступають на мовно-літературний факультет, виявляють недостатньо розвинене художнє сприймання. Безперечно, невідкладним завданням вузівських філологів є розробка системи заходів, передусім спецкурсів та спецсемінарів, спрямованих на ліквідацію огріхів шкільної освіти і підготовку вчителів, спроможних викладати літературу як мистецтво слова. Але, крім цього, потрібна конкретна допомога працюючим словесникам. Пропонований посібник є такою спробою. В ньому розглядаються найважливіші питання естетичної природи слова в літературному творі
</span>