Ні траба мати свою думку та бути собою
і непідлаштовуватись не підкого
Читаючи твори Г. Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з'являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній допомозі людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро.<span>Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.</span>
Твір
Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним.
Розглянемо три байки Езопа, які прожили віки, і тепер у віршованій формі відомі під іменами інших байкарів, зокрема іменем російського письменника Івана Крилова: «Крук і лисиця», «Мураха і Цикада» та «Лисиця і виноград».
Мораль байки «Крук і Лисиця» у Крилова принципово відрізняється від Езопової виховної ноти. Езоп пише про нерозумність Крука, а Крилов робить інший акцент, і в нього головним персонажем стає улеслива Лисиця. Отже, основна ідея його байки — лестощі, які шкодять оточуючим. Обидві риси людської натури — дурість і улесливість— можна знайти в обох байках. Але акценти авторами розставлені різні, а тому байки сприймаються по-різному, хоч відразу зрозуміло, що використовується один і той самий сюжет.
Байка «Мураха і Цикада» у Крилова названа «Бабка і Мураха». Вже у зміні цієї назви ми бачимо цікавий момент: байкарі змінювали колорит свого твору для простішого сприймання його читачами. Оскільки цикади на території Росії не мають поширення, автор змінює цей образ на більш доступний для свого регіону образ бабки. Це наближення твору до простої людини ще раз підкреслює основну мету байки — розкрити людські вади таким чином, щоб усі зрозуміли і не повторювали помилок, які замальовуються у байці. Мораль байки «Бабка і Мураха» з часів Езопа не змінилася: необхідно думати про майбутнє і працювати задля нього.
Байка «Лисиця і виноград» розповідає нам про те, як Лисиця довгий час намагалася дістати виноград, який був надто високо, і вона так і не скуштувала його. Лисиця тоді сказала, що цей виноград ще зелений і пішла собі. Мораль Езоп розкрив дуже влучно і навіть афористично: «так і деякі люди не можуть досягти успіху через брак сили, а звинувачують у цьому обставини». Цікаво те, що у байці Крилова наголошується на тому, що виноград був стиглий: «грона червоніли».
Отже, ми бачимо, що байка — це твір не тільки мистецький, а ще філософський і виховний. Байка викриває вади людського характеру, а оскільки ці вади часто одні й ті самі незалежно від часу і простору, теми, ідеї, сюжети байок позичаються одними письменниками в інших. Для автора залишається основним одне: щоб байка сприяла виправленню людини. І виховує вона людину дуже обережно і ніжно: пропонуючи їй на розсуд поведінку тварин. Таким чином, ніхто не залишається ображеним, а хто хоче «почути», про що каже автор, той «почує».
Такое нет?
1. Приїзд синів Тараса — Андрія і Остапа.
2. Прийняття рішення Тарасом про те, що сини повинні вчитися в Запорізькій Січі.3. Тарас і його сини їдуть в Запорізьку Січ.4. Бій з польськими ляхами.5. Любов Андрія до панночки.6. Зрада Андрія.7. Зустріч сина і батька.8. Тарас вбиває сина Андрія.9. Страта Остапа.10. Спалення Тараса Бульби.
Ответ
Как военачальник, Бульба в повести Гоголя энергичен, неутомим, предприимчив; он не знает страха, усталости... Своих удальцов-«лыцарей» он знает прекрасно, умеет влиять на них и словом, и делом: когда надо он пошутит, когда зажжет их сердца воодушевленной патриотическою речью, а иногда их удаль умеет воспламенить и лишней бочкой «горилки». Тарас хитер и прозорлив, в Запорожской Сечи он ведет себя, как истый дипломат: ловко управляя психологией казаков, он легко добивается назначения нового кошевого атамана. Во время примирения казаков с поляками, он оказывается дальновиднее всех.