Саме більше підходить нікчемний
Я живу у місті Києві, яке було засноване ще в 5 столітті. Це найбільший індустріальний, науковий і культурний центр України. Багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. Всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу. Я мешкаю на Оболоні, цей район вражає своїми масштабами, щедрою зеленню і чистотою. Великою магістраллю весь час їдуть машини, автобуси. Веселі трамваї видзвонюють своїми переливчастими дзвіночками. На вулиці вишикувалися розважальні центри, школи, магазини, кафе. Охайні одноповерхові будівлі чергуються з великими п’яти- і шістнадцятиповерховими будинками. Моя вулиця подобається мені завжди. Вона чарівна восени, коли дерева вбрані в різнобарвні шати. Приємно йти по опалому листю, вслухаючись у шарудіння… А взимку! Це ж казковий витвір із снігу! Весною розливається смачний аромат бруньок на тополі, березі. Влітку густа зелень дерев дає жадану прохолоду. Для мене рідна вулиця краща від усіх місць
Ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. Не ворушаться віти, лише
поблискують у сутінках краплинки роси. Передвісником ринку виступає
небо: «...воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од
радощів». На дотики його блідого сяйва озиваються «збуджені листочки», а
потім вже й комашня. Плином лине у вишину радісне щебетання птахів!
Зачаровані лісовим концертом тварини уважно прислухаються, поринають «у море лісових звуків».
Аж ось як кульмінація з'являється на обрії сонце, освітлює ранковий ліс, засипає самоцвітами дерева та галявини
У епоху Античності в мистецтві панував гуманізм.
Очі, як сині горошки, дивилися з-під вій