Парк ім. Тараса Шевченка.Меморіальний знак на честь 150-річчя виходу з друку першого «Кобзаря» Т.Шевченка.Погруддя Тараса Шевченка.Меморіальна дошка.Вулиця ім. Тараса Шевченка.Пам’ятник.Пам’ятний знак на честь Тараса Григоровича Шевченка.Рівненське міське об'єднання товариства <span>«Просвіта» імені Тараса Шевченка.</span>
<span>Пізнавши мудрість один раз, людина буде всіма силами буде намагатися Збільште її. Не важливо яким способом, головне пізнати мудрість ще раз<span>.</span></span>
Зима у серці, хоч цього й не прагну
И(І) намагаюсь Весну знову повернуть.
Минає час мій, що сплива в безодню,
Але душа до Бога не знаходить путь.
Ми завжди прагнем її тішити,
Авжеж для неї радість.
Ми ж то без неї сироти.
А для неї завжди діти.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.