Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти з міста Націєвського — чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого — Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б'є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля дістав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро надходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не збігається одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.
Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь піднестися над іншими
<span>Гуси в полынье </span>
<span> Ледостав на Енисее наступает постепенно. Сначала появляются зеркальные забереги, по краям хрупкие и неровные. В уловах и заводях они широкие, на быстрине -- узкие, в трещинах. Но после каждого морозного утра они все шире, шире, затем намерзает и плывет шуга. И тогда пустынно шуршит река, грустно, утихомиренно засыпая на ходу. </span>
<span> С каждым днем толще и шире забереги, уже полоса воды, гуще шуга. Теснятся там льдины, с хрустом лезут одна на другую, крепнет шуга, спаивается, и однажды, чаще всего в студеную ночь, река останавливается, и там, где река сердито громоздила по стрежи льдины, остается нагромождение торосов, острые льдины торчат так и сяк, и кривая, взъерошенная полоса кажется непокорно вздыбленной шерстью на загривке реки. </span>
<span> Но вот закружилась поземка, потащило ветром снег по реке, зазвенели льдины, сдерживая порывы ветра; за них набросало снегу, окрепли спайки. Скоро наступит пора прорубать зимник -- выйдут мужики с пешнями, топорами, вывезут вершинник и ветки, и там, где взъерошилась река, пробьют в торосах щель, пометят дорогу вехами, и вот уж самый нетерпеливый гуляка или заботами гонимый хозяин погонит робко ступающего меж сталисто сверкающих льдин конишку, сани бросает на не обрезанных еще морозами глыбах, на не умягченной снегами полознице. </span>
<span> Но как бы ни была круга осень, как бы густо ни шла шуга, она никогда не может разом и везде усмирить Енисей. </span>
<span> На шиверах, порогах и под быками остаются полыньи. Самая большая полынья -- у Караульного быка.</span>
Было королевство где никто никогда не ссорился все дружили и друг друга не обижали.Дети играли всем королевством в одной песочнице а взрослые ходили вместе на работу и в кафе.Король был добрым и ни кого не обижал он делал всё что люди просили и никогда не делал правила.
<span>У вершы «Маёвая песня» М. Багдановіч спрабуе аб'яднаць у адно цэлае і музыку, і лірыку, карціну і гук. Гэты верш нельга пераказаць, не разбурыўшы яго арганізацыю. Увершы ствараюцца зрокавыя і слыхавыя вобразы, якія паступова складаюцца ў адзіны цэласны вобраз— шматфарбны, шматгалосы свет, сагрэты сэрцам і пачуццямі паэта.</span>
Он мне понравился тем что он не здовался а трудился