Порівняння(Як тая мати молодая)...
И больше ничего не вижу,может позже допишу.
Так і таких випадків було чимало, навіть приклад Роксолани.
Можна так:
У житті повинен бути друг. Якщо друга немає, то життя не таке веселе, щасливе! друг-це теж рідна людина, друг завжди допоможе в біді, завжди буде поруч! Ну якось так, ти можеш продовжити. :)
Добрий день, шановний Юрко.
Коли я останнім часом спостерігала за твоєю поведінкою, у мене виникла думка написати тобі листа з порадами, і я хочу, щоб ти на них зважив. Твої вчинки здаються мені дуже злими і жорстокими. Я гадаю, саме через це в тебе майже не залишилось друзів. Ти від себе всіх відштовхуєш своєю хвалькуватістю і підступністю. А твоє поводження з качкою і її малими каченятиами! Я вважаю це взагалі не припустимим. Тому будь ласка переглянь свої вчинки ще раз і зроби для себе правильні висновки. Я гадаю, що ти можеш все виправити і знову стати другом для Тосі й інших хлопців. Бажаю тобі в цьому успіхів.
З повагою, добродійка.
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.<span>Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.</span>