Любити ближнього — як складно і як просто.
Не з примусу, не з шани чи за щось.
Прийти до нього в дім приємним, добрим гостем
І запитати: «Як тобі жилось?»
І просто посміхнутись. Просто дати руку.
Не треба жертви — крихітку тепла.
Любити ближнього — ділити разом муку,
Яка у серці раптом проросла.
Любити ближнього — сказать йому про Бога,
Що Він один — любов понад усе,
Що наші всі проблеми, весь тягар, тривоги
Він на Собі з любов’ю понесе.
Коли впаде — спіши його підняти,
І мимо не проходь, не кидай так.
Не заздр йому, коли він ходить в шатах,
А ти супроти нього, як бідняк.
Любити ближнього — це бачити хороше
І разом все погане забувать,
Любить без вигоди, коли останні гроші
Комусь потрібно, мов собі, віддать.
Зумій чужу біду узять на власні плечі.
Байдужість вся із серця хай спливе.
Бо у душі твоїй не має порожнечі:
Як не любов, то ненависть живе.
Нехай любов твою не знищить голос вражий,
Бо ненависть не варта і гроша.
І не тому люби, що Слово Боже каже,
Люби тому, що каже так душа.
Климко самопожертвував собою заради людини яку навіть не знав.Ішовши з міста де він взяв молоко (для вчительської дитини) хлопець побачив що у якогось чоловіка стріляють. Климко допоміг сховатись йому прицьому вбили самого Климка
Засоби сатири в повісті: гостро комічні сценки, смішні ситуації (п’яний Кайдаш, збирання Марусі на сватання), сатира на релігію, забобонність, народний характер, мова, описи пейзажів, інтер’єру, портретів.
Бажання підкорити місто є характерним і цілком зрозумілим бажанням для великої кількості мешканців сіл. Кожна людина прагне поліпшити своє життя, поставити собі певні завдання, домогтися їх і тим самим переконатися у власних силах і можливості досягати поставлених цілей. В якості прикладу можуть бути розглянуті жителі сіл, які хочуть переїхати у велике місто, яке здається їм місцем, де можна домогтися більшого успіху, реалізувати себе і показати, що ти чогось реально вартий. Гарним прикладом такої ситуації може служити головний герой роману «Місто» авторства Підмогильного Степан Радченко.Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.<span>Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг</span>