Не дерево , а з листя
Не людина , а говорить ..
Дерево - не дерево , а листки має ,
Той буде мудрий хто їй добре знає
На прогулянку в ліс ми пішли всім класом разом із учителькою ботаніки. Ми повинні були навчитися збирати гербарій і довідатися, як відрізняти різні дерева друг від друга. Ліс перебуває недалеко від міста й ми поїхали туди на автобусі, доїхали до кінцевої зупинки й ще небагато пройшли пішки.Для гербарію ми повинні були збирати листи тільки дерев і чагарників. Не все з нас знали навіть назви дерев, не те що могли показати, яке дерево - дуб, а яке - осика. Ми добре знаємо клен, каштан і тополю, тому що ці дерева ростуть у нас у шкільному дворі. Але в лісі таких дерев немає. І, звичайно ж, всі ми знаємо березу - за її гарну білу кору й чорні смужки на нійМи взяли із собою в ліс довідники й підручники, щоб по них визначати, листи якого дерева ми знайдемо в лісі. По листах дерева й розрізняють. Зрозуміло, їх розрізняють ще й по коріннях, і по стовбурах, по корі, але це ми вже потім будемо вивчати. Кожний з нас сподівався знайти щось особливе. Але вчителька нас відразу попередила, що ні баобаб, ні каучукове дерево, ні евкаліпт нам не попадуться, як би ми не намагалися, ці дерева в російських лісах не ростутьЩо нам потрібно шукати: дуб, осику, бук, в'яз, сосну, ялину, березу, вільху, горобину. Найпростіше шукати березу - її здалеку видно. Сосну з ялиною теж легко відрізнити: це хвойні дерева, у них замість листів голки, у ялинки - короткі, у сосни - довгі. У дуба листочок довгий, різьблений, теж ні із чим не поплутаєш. Горобину легко розпізнати по яскравих жовтогарячих ягодах: на початку вересня, коли ми були в лісі, горобинові кисті вже добре помітні навіть здалеку. Наші дівчинки відразу кинулися збирати горобину, щоб зробити собі горобинові намиста, як впесне.<span>Із чагарників нам попалася малина - листи в неї запашні, ліщина, ожина й шипшина. А ще ми знайшли яблуню, на ній росли самі теперішні яблука. Ми їх відразу кинулися рвати і є. Але вони виявилися такі несмачні, кислі, терпкі. Учителька пояснила, що це яблуня дика, а не садова, от і яблука в неї такі не самі їстівні. От які дерева ми довідалися в лісі на прогулянці. (но це твір-роздум)
</span>
Скрудж, марлей ,племіник, боб кретч
Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стель