К,ч,ць+-ськ(ий),-ств(о)=-цьк(ий),-цтв(о)
г,ж,з +-ськ(ий),-ств(о)=-зьк(ий),-зтв(о)
х,ш,с +-ськ(ий),-ств(о)=-ськ(ий),-ств(о)
Дрогобицький, ризький, запорізький, волноваський, кременчуцький, кавказький, сиваський, гаазький, гадяцький, калуський, паризький, чумацький, гігантський, ятраньський, парубоцький, чеський, братський, острозький, лейпцизький, золотоноський, убозтво, боягузтво, юнацтво, ткацтво, пророцтво, волоство(тут не уверенна), птаство, узбецький, викладацький.
Я їду за лікарем, тому що стан хворого погіршився.
Кинь лист у поштову скриньку.
Продавчиня видала мені здачу дрібними.
Я прошу вибачення за те , що не виконав обіцянки.
"Семенович, вислухайте мене !"-попросив Ігор
Була на світі дівчинка, яка дуже любила читати. Її батьки навіть зробили їй маленьку бібліотеку, у якій було десь з 50 книжок. Кожного року їй купували нові книги, а старі, які вона вже прочитала, продовжували стояти без діла. Кожного разу, коли дівчина засинала, її книги ніби становилися живими - вони могли розмовляти, пересуватися з одного місця на інше. Усі нові, непрочитані книги не хотіли знайомитися зі своїми попередниками - вони вважали себе цікавішими за них, тому завжди ображали їх. Уся бібліотека ніби розділилася на два табори - старий та новий. Завжди йшли суперечки між ними, кожен із них хотів показати, що вони - не слабші за супротивника. Кожного ранку дівчина вгамовувала свої книги, і говорила, що кожна із них - по-своєму унікальна та цікава, і що не можна сказати, що одна - краща за іншу. Вона однаково любила свої книги, це - її скарб, який вона нікому віддавати не збирається.
Зимовий парк схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому парку одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Парк – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим парком. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна.
Коли йдеш зимовим парком, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу, спостерігає за мандрівниками. Життя в зимовому парку затихає, але не зупиняється
Тату, подаруй мені велосипед!
Мамо, мені потрібен велосипед!