Косі промені сонця вряди-гори виглядають в проріхах повстяних хмар. Сосни височать, мовби якісь мідні витвори, якісь примари у зелених шатах. За ними сивіють огрядними стовбурами вікові дуби. Ще далі мерехтять молоді берези.
І знову осінь. Останні пожовклі лимточки опадають на землю. Легкий, та вже холодний вітерець колихає безлисті дерева. Десь у небі чується тужливе прощання журавлів з рідною землею. У саду під яблунею лежать перестиглі яблука, про які усі забули. Уздовж стежини стелиться уже пожовкла трава. Легкий накрапає дощик з темного від хмар неба. У калюжах відзеркалюється чаруюча осіння краса.
Усе довкола готується до зимового сну. Білка-пустунка поспіхом збирає останні горіх. Її шерсть уже має сіруватиу віттінок. Повітр'я уже наповнене осіньою прохолодою.
Природа готується до приходу зими.
Любить женщин, уважать друзей, ценить их
Зимняя ночь... Вы произнесли эти слова, и что предстало перед мысленным взором? Может быть, тишина и спокойствие, лёгкий, уютный снег, полная луна и россыпь звёзд по иссиня-чёрному небу? А может быть, метель за окном, вихрь снежных хлопьев, сумасшедшая пляска духов природы и единственная тихая пристань – дом, свеча на столе?..
вона вміє ловити мух
що він зветься підберезник
вони називаються чорницями