<span>Я дуже люблю читати
книжки,</span> тому що вони дарують мені хвилини задоволення. Саме завдяки читанню я поринаю у фантастичний світ невідомого, або
відправляюся у подорож чи опановую щось нове. Разом
з улюбленими героями я переживаю, радію, сумую, долаю перешкоди…
"Весна! "- радісно вигукнув дівчинка.
" Онучку, принеси мені окуляри", - звертається до мене дідусь.
Юрко запитав мене: "Не хочеш завтра поїхати на річку? "
"Братику! Братику! Прочитай мені казку! " - прохає моя молодша сестра.
Не приставка туту суффикс ий окончание
-Привіт.-Привіт.-Прийдеш на моє день народження.-Так.А якого дня, де буде,в скільки годин? -10 листопада, в мене дома, в 6 годин. -Добре. -Бувай я буду рада тебе бачити.-Бувай.
Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам?<span> Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.</span>