Похлебка, как суп, мучной там карточка курица и т.д! Очень вкусная еда!
Короче вспомни своё детсво вот и всё
Дело было в одно старой деревушке.Однажды в одной деревушке умная бабка напекла пирогов и пошла звать своих внучат с улицы к столу обедать.А,когда вернулась,то увидела,что кто-то украл все пироги.Бабушка погоревала чуток и придумала,пошла она на базар,где торговали пирогами,баранками,пряниками и другими вкусняшками.Она громко крикнула:
"А мои пироги отравлены!"И тут один мужик бросил всю корзину с пирогами на землю,и сразу всем стало понятно,что это-вор!Ведь не зря в народе говорят:
НА ВОРЕ ШАПКА ГОРИТ!
Образ Захара Беркута, найстаршого та наймудрішого чоловіка у громаді, втілює в собі найкращі людські якості. Саме завдяки його розуму та життєвому досвіду тухольці перемагають численне монгольське військо. Адже ідея загатити потік, поваливши священний камінь, належить саме Захарові Беркуту. Це чесна людина, всім серцем віддана своєму народові. Він не може зрадити свій народ навіть тоді, коли Бурунда-бегадир загрожує вбити рідного сина Беркута — Максима. І хоч серце його крається від нестерпного болю за власну дитину, відповідь Захара бегадиру однозначна й непохитна: «Ну, то погинемо всі до останнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть. Тоді бодай ми сповнимо свій обов’язок. А тепер робити з ними згоду, а ще таку згоду: міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада. Яка користь верховинським і загірним громадам із мого сина? Тілько ж знайте, що лише по трупі останнього тухольця ви зможете вийти з сеї долини».
Жертва, яку приносить Захар Беркут в ім’я свого народу, його жорстока відповідь змушують здригнутися всю громаду. Дехто зі старців пропонує Беркутові прийняти пропозицію Бурунди-бегадира, але ватажок тухольської громади залишається непохитним у своєму рішенні: «…тут діло йде про наших сусідів, верховинців і загірян, котрі спустилися на нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, як би він був уже в гробі!»
Важка, довга битва закінчується перемогою тухольців над татаро-монгольським військом. Коли останній ворог був мертвий, коли не лишилося жодної живої душі у ворожому таборі, сили покинули Захара Беркута. Саме в цю хвилину з’являється його син, живий та неушкоджений. Але виснажлива душевна напруга під час битви й те величезне потрясіння, якого зазнав Захар Беркут від несподіваної появи Максима, якого він вважав мертвим, остаточно зламали літню людину. Ватажок тухольців помирає, але помирає щасливим, заспокоєним, з усмішкою на губах. Він виконав свій обов’язок, захистив рідний край, гідно переніс складне випробування, яке випало на його долю.
Така людина, як Захар Беркут, заслуговує на глибоку повагу й вічну пам’ять.
Схожі публікації
Моє відкриття Євгенія Замятіна — Замятін Євгеній
Морально — філософський зміст казки «Маленький принц» — Сент — Екзюпері Антуан
«Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний» — Некрасов Микола
Пейзаж у розкритті задуму автора (по творі Горького «Баба Изергиль») — Горький Максим
Повний зміст Дядюшка Эйнар Брэдбери Р — Часть 1
Провідна мораль байок Л. Глібова
Звідки біжить Мцыри й до чого він прагне? — Лермонтов Михайло
Короткий зміст «Золотого осла» — Антична література
Короткий зміст Простодушний Вольтер Ф. — М
Тема гріха, відплати й покаяння в п’єсі Островського «Гроза» — Островський Олександр
Дивный клад : сказки донских писателей / [сост. К. С. Филиппов ; худож. Драгунов Н. А.]. - Ростов-на-Дону : Ростовкнига, 2013. - 139 с., [10] л. цв. ил. : ил. ; - (Донская библиотека)..
В книге собраны народные сказки и сказы, записанные на Дону разными писателями и в разное время. Собирателями были П.В. Лебеденко, Ф.В. Тумилевич, Т.И. Тумилевич, В.С. Моложавенко, Б.С. Лащилин и др. В сказках встретятся герои храбрые и смелые, благородные н добрые, умные и мудрые, готовые защитить слабого, наказать обидчика. Сочиняли их жители Донской земли, передавали из поколения в поколение. Со временем в сказках одни герои исчезали, другие приходили им на смену, но всегда они выходили победителями и не за счет какой-либо волшебной силы, а результате своей смекалки, ловкости и смелости. Сказочный герой всегда помогает другому без всякого расчета на награду, а уж потом за доброе дело ему и удача посылается, потому что в сказке всегда торжествует справедливость.