Отношение автора к Остапу было положительное. Он был крепче духом своего меньшего брата Андрия. В школе ( когда они вместе хулиганили) он всегда брал только на себя ответственность за их поступки . А Андрий был безнаказанным. Хотя мать любила Остапа меньше , он её не предал . Не предал он и отца своего Тараса. А Андрий продался. Продал свою Родину , свою мать , отца , все казачество. Остап был несломим . Даже когда его поймали поляки (а все из-за Андрия) и пытали он все терпел , но в конце концов он закричал ЧУЕШЬ ЛИ ТЫ МЕНЯ БАТЬКУ. А Тарас в ответ ЧУЮ СЫНКУ.
Лучший друг не осудит,а поддержит и плохому точно не научит.Лучший друг появляется только через некоторое время,когда многое пройдено и пережито .Настоящие друзья познаются в беде.Но что может разрушить дружбу,так это деньги.Поэтому не стоит совмещать дружбу и деньги.
С раннего детства я верил в Деда Мороза<span>. Всегда ведь хочется, чтобы в жизни оставался островок чего-то фантастического, того, что существует только благодаря твоей вере в это. </span>
<span>Однако маленький я преследовал более низменные и корыстные цели, что свойственно, в общем-то, большому количеству нынешних детей. Дед Мороз для меня имел, собственно, самый прикладной и самый изначальный смысл - источник подарков. К девяти годам у меня уже выпали все зубы, и Зубная Фея, давно, наверное, желавшая от меня избавиться, наконец-то была оставлена в покое, и на смену пришёл знакомый каждому ребёнку </span>Дед<span>. В раннем детстве я вешал над кроватью большие, красивые носки и ждал, что на утро там появится подарок. Во время какого-то из празднований мы с мамой попросили у Деда Мороза лыжи. Просто встали перед ёлкой и попросили. И, к нашему счастью, в новогоднее утро мы обнаружили под ёлкой длинный свёрток, в котором оказались... Лыжи! Успех был головокружительным, и на следующий Новый Год я решил так же попросить у него что-нибудь, однако на этот раз просьба была явно более серьёзной, ведь тогда я думал (я, собственно, и до сих пор не знаю точно), что Дед Мороз обладает бесконечными ресурсами. </span>
<span>Тогда возраст всё ещё позволял мне считать себя хорошим мальчиком, хоть я уже и задумывался о правильности этого однозначного суждения.</span>
Илья Ильич Обломов, герой романа Гончарова сам по себе человек довольно вялый, безвольный,ленивый, вечно предающийся сказочным грезам и воспоминаниям он мечтатель .Постоянно лежит на своем диване и мечтает, вспоминает свое детство, как ему хорошо жилось, не нужно было ни о чем думать, заботиться. Точно также и здесь,в своем сне Илья Ильич вспоминает свое счастливое и беззаботное детство, свою мать, как она о нем заботилась. И в реальной жизни Обломов хочет точно так же, чтобы все было легко и просто как в его снах. Чтобы он ни о чем не думал, ни заботился , а все доставалось ему просто так, чтобы кто - то другой думал за него и решал все.
Вечер був тихим і теплим. Зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. У такі ось миті зовсім не разраховуєшь на якісь несподіванки. Тим паче на неприємні. Думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. Зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. У школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. Нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. А, власне, ідея-то гарна. Відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. Можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. Не те щоб дуже хотілося, але... Непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. Якраз чудова нагода поміркувати.
Вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. До речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у Їдальни. Так, не відволікаємось. Навіщо вбивати пана N. Більшість делетантів підозрюють А. Я теж на ньго думав спочатку. Наіграна сцена сварки на мойданчику, його зникнення... Але не збігається щось. Що? За сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. Що ще? Не надто ємоційна. Так. У спланованому вбистві сенсу немає. Мативу теж. Отже за цими та іншими показниками А скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. Щось не так. Все ж таки не так. Хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. Не схоже. Мислемо від зворотнього. А - не вбивця. Що ж сталось тоді. Пригадуємо всі обставини. Сварка була -це факт. І зустріч один на один у кабінеті теж. А останній бачив пана N живим. Можливо він дійсно поранив йонго. Алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. Якщо той удар і був причиною смерті N, то А обладає не аби якою фізичною силою. Це не так. Висновок: А дійсно поранив N у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але Т все ще був живим. То чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? Чи він відгукнувся? Двері було замкнено з середени. Він хотів відчинити нам.... але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. Ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. Мала б зостатися вм"ятина. Може це недочот постанови? Декарації підвли. Все ж шкільні масштаби... Хоча. Вбитий пан N вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з Сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан N не їсть. На цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. Тобдо пан N жив! Але як же усе іньше. Забагато думок на согодні. Завтра буде новий день. Я доведу цю справу до кінця. А зараз... зараз треба побути наодинці з зорями. Ох уж мені ці зорі...
N- ім'я вигадати)