Мабуть,в житті кожної людини буває такий момент,коли ми ненароком ображаємо свого найліпшого друга лише через те,що сьогодні ми "не в дусі".Або просто зі злості кажемо другові такі огидні слова,що самому бридко стає.І,потім,ми про це,звичайно,забуваємо.І думаємо,що наш друг також забув про цю прикрість.Так,мабуть,і забув,і ,навіть,пробачив.Проте слід від нашої образи залишится в його душі на все життя.
<span>Треба берегти друзів,бо вони у нас-одні,так само,як наші батьки.Спершу,перед тим,як зось сказати-треба добряче подумати.І зарубати собі на носі,що від нашого "приємного" слова,може постраждати дружба!</span>
Привіт моя найдорожча в світі бабусенько, пише тобі твоя онучка Настуся. Бабусю, я знаю, що ти за мене дуже хвилюєшся, та не переймайся у мене все добре, я із задоволенням ходжу до школи, отримую хороші оцінки, до речі, цього року я перейшла у четвертий клас, я вже стала зовсім дорослою, принаймі
так говорить мама. У вільний час відвідую артистичний гурток, ти ж пам'ятаєш, я
завжди хотіла стати артисткою.
А як ти моя рідненька, як твоє здоров'ячко, як там наш невтомний дідусь?
Дуже надіюся, що на осінніх канікулах я до тебе приїду на декілька днів погостити. Я за тобою дуже сумую. До побачення. Твоя Настуся.
Жили собі два півникм. Були вони справжніми, хорошими друзями. Але одного разу, старший півник знайшов харчування. а такий вже був голодний! А другий побачив, що той щось собі їсть і він вирішив сказати неправду:
- Ей, ти, голосистий, ти що мой сніданок їсиш?
-Та це я його знайшов!
- Я його перший на вулиці, і вирішив сюда принести.
Ось так півники і посварилися, після того й не згадували про дружбу!
Моя совiсть мене часто мучає,томущо я вру.
<span>безмежне, велике, безкінечне, незкінченне, неозорне, неосяжне.</span>