Десь далеко, в краній про яку раніше ніхто й не чув жила дівчина. Звали її Маруся. Була вона такою активною, всюди встигала: і по господарству допомогти, і в хаті підмести, і на городі поралась, і за сестричкою доглядала, і пряла. Але одного разу на село напали розбійники, все розгромили, а батьків Маруі забрали в полон. На велике щастя Марууся та її сестричка Анна пішли в ліс по хмиз. Повернувшись вони злякалися за своїх батьків побігли в хату та не застали там нікого,довго плакала дівчина та вирішила не опускати рук. Пішла вона в табір в якому навчали хлопців як імали йти на війну, залишивши сестру на стареньку бабусю, яка жила за річкою, проте хто хотів собі дівчисько в табір, та дівчинка не здалась. Вона пішла до місцевого кравця той зішив їй хлопчачий одяг, вона переодівшись побачила в собі хлопчину та для повного перевтілення вона обрізала свою косу. Пішовши в табір всі присутні подумавши що то був хлопець прийняли в табір. ПРОВЧИВШИСЬ 6 місяців дівчина вирушила рятувати батьків, та невстигла вона не було вже їх серед живих. Вирішила вона помститися і прокравшись вночі в намет вождя ворожого табору вбила його. Кинжалом просто в серце, швидко покинувши табір вона хотіла було втекти проте не так все легто син вожд помітивши її стрілив їй в правий бік, кров так і дзюрчала, дівчина покотилася до низу з крутого пагорба, перед очами все життя промайнуло під час короокочасного падіня. Проте не судилося їй померти знайшов її якийсь молодий вродливий парубок. Врятував Марусю. Разом вони повернулися у село і після одужання Марусі та довгих залицянь парубка молоді одружилися і довго жили разом, а маленька Анна була хорошою поічницею у вихованні дітей, допомозі по господарству та різним побутовим справам.
Життя людині дається один раз. Цей неоціненний талісман дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися цим талісманом: чи віддати його на картання, чи, може, разом з ним нести між люди світлий промінь щастя та радості.
Моральні зусилля необхідні людині в процесі боротьби за саму себе, за становлення себе як різносторонньої і гармонійно розвиненої особистості. Прагнучи затвердити людську сутність, людина удосконалює свої якості.
Глибокий сенс вислову: "Людина — це звучить гордо!" — розуміється тільки завдяки формуванню громадської самостійності людини-особистості, яка знає, що вона насправді чинить у світі і яка відповідає за свої справи. Відповідає, керуючись вищими моральними ідеалами і принципами. Вони припускають не тільки доброту і працелюбність, чесність і порядність, але й вироблення потреби і уміння відстоювати свої погляди, переконання, свою честь, гідність.
Если что -то делать так то так
"Шукай пригод- і життя буде веселіше!"-таке ось твредження підвласне справжній позитивній людині.А отже і мені.
Мені здається що без пригод прожити взагалі неможливо , а якщо і можливо ,то невесело.Навіть у дитячих творах автори закликають дітей до різних цікавинок та загадок,які ті звичайно прагнуть розгадати.Але це так тому,що автор намагається змалечку привити до дітей пригодницькі риси характеру та прагнення до цікавого та нового.
Пригоди-це не тільки нові подорожі та таємничість,а й спосіб за опомогою якого наше життя стає набагато яскравіше.Тож давайте шукати пригоди і я впевненний , що ці пригоди знайдуть вас!!!
Можна впевнено сказати, що життя Лесі Українки — це подвиг. Поетесі
довелось рано зустрітися з нещастям, яке підкралося до неї у вигляді
страшної хвороби і зробило з неї фізично слабку людину. Та мужня жінка
не здавалася. Палка любов до Вітчизни, віра в народ — цілющі джерела, з
яких брала вона життєві сили.
Наймогутнішою зброєю поетеси стало
слово. Словом можна підтримати, повести за собою на бій за краще
майбутнє. Праця поета важка, та вона сповнена благородної краси. Поет
повинен служити народові до останнього подиху.
Такий герой поеми
"Давня казка". Слово — його наймогутніша зброя. Словом поет зумів
присоромити ціле військо й викликати в душах воїнів завзяття. Зв'язок
поета з людьми такий тісний, що людський стогін озивається луною в
поетовому серці. Його бунтарські пісні здатні викликати повстання.
Багатий
граф, якого лякає війна з народом, намагається зробити поета своїм
прислужником. Він пропонує йому життя в розкоші й славі, тільки народний
співець повинен забути "різні вигадки лукаві". "Не поет, хто забуває
про страшні народні рани", — чує граф у відповідь.
Кинутий до в'язниці, поет продовжує служити людям, його слово допомагає повстанцям у війні за кращу долю.