Павлусь- представник славного козацікого роду козаків.Портрет і зовнішність 15 юнака.Його вольові якості:цілеспрямованість, твердість,мужність,велика сила волі, ненависть до зрадництва.Павлусь-відважний лицар та герой.Розум та кмітливість:володіння зброєю, застосування знань, отримаих від діді Андрія та козаків.
<span><span>14 листопада 1912Народився в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»</span><span>1930Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».</span><span>1932Закінчив інститут, учителював в Овручі.</span><span>1934–1935Служив у Червоній армії.</span><span>1935Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».</span><span>1936Збірка «Батьківщина»</span><span>1938«Лірика», «З книги життя»</span><span>1939«Народження синів»</span><span>1940«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки»,поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».</span><span>1941 — 1944Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.</span><span>1941«До бою вставайте!»</span><span>1942«Україно моя!», «Понад пожари»</span><span>1943«Слово о полку», «Битва»</span><span>1944«Полонянка»</span><span>1944–1947Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).</span><span>1946«Ярославна»</span><span>1947Поема «Прометей».Отримав Сталінську премію.</span><span>1950З'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.</span><span>1951Сталінська премія за збірку «За синім морем».</span><span>1956«Що записано мною»</span><span>1959«Серце моєї матері»</span><span>1960«Полудень віку».Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького</span><span>1961«Листи на світанні»</span><span>1962«Прозорість»</span><span>1964«Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».</span><span>1966«Рута»</span><span>1968«Синій літопис»</span><span>1970«Серпень душі моєї»</span><span>1969Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».</span><span>17 лютого 1970<span>Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.</span></span></span>
Соломия и остап убежали с родного края не по своей воле а ситуация что панщина заставляла их работать для своих интересов Остап решил подождать пока это беда не закончиться правда ему тяжело покидать родные стены
Коли Захар Беркут помер, Мирослава ще довго не могла збиратись з смертю батька , але підтримка і кохання Максима допомогла боротися і триматися у цей важкий для не тільки Мирислави а і усієї громади час .
Пройшов рік.Завдяи Максимум Мирослава змириласяз смертю батька , і старалася не думати про це. Максим зайняв місце батька, він дбав про людей і пасіку ,а їхня громада об'єдналася і стала ще більш дружнішею. Справи йшли у верховній . Мирослава з Максимом одружилися і цінували свою сім'ю більше за все , живши душа в душу. А про Тугара Вовка ніхто не згадував , тільки люди говорили що якби він виїхав з Тухлі , і переїхав кудись інше . Але Мирославу і Максима це не цікавило , вони пробачили йому все що він накоїв , але мати з ним справи вони не хотіли , а у них усе було добре .
Це все що я змогла ❤️❤️Надіюсь допомогла