Он понёс сильнейшие эмоциональное потрясение,он убедился в жестокости этого мира,предстал перед трудным выбором(своей собачкой Муму)
В каком году мы пошли в 1 класс?
Как зовут завуча по начальной школе?
Кто староста класса?
Какой диктант мы писали недавно? (Название)
Романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат - Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш. Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.Ровена - знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.Ребекка - дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижити в цьому жорсткому світі».Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. Укритичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ
.<span>
</span>
Однажды, в студеную зимнюю пору
Я из лесу вышел; был сильный мороз.
Гляжу, поднимается медленно в гору
Лошадка, везущая хворосту воз.
И шествуя важно, в спокойствии чинном,
Лошадку ведет под уздцы мужичок
В больших сапогах, в полушубке овчинном,
В больших рукавицах... а сам с ноготок!
«Здорово, парнище!» — Ступай себе мимо! —
«Уж больно ты грозен, как я погляжу!
Откуда дровишки?» — Из лесу, вестимо;
Отец, слышишь, рубит, а я отвожу.
(В лесу раздавался топор дровосека.) —
«А что, у отца-то большая семья?»
— Семья-то большая, да два человека
Всего мужиков-то: отец мой да я... —
«Так вон оно что! А как звать тебя?»
— Власом. —
«А кой тебе годик?» — Шестой миновал...
Ну, мертвая! — крикнул малюточка басом,
Рванул под уздцы и быстрей зашагал.
На эту картину так солнце светило,
Ребенок был так уморительно мал,
Как будто всё это картонное было,
Как будто бы в детский театр я попал!
Но мальчик был мальчик живой, настоящий,
И дровни, и хворост, и пегонький конь,
И снег, до окошек деревни лежащий,
И зимнего солнца холодный огонь —
Всё, всё настоящее русское было,
С клеймом нелюдимой, мертвящей зимы.
Что русской душе так мучительно мило,
Что русские мысли вселяет в умы,
Те честные мысли, которым нет воли,
Которым нет смерти — дави не дави,
В которых так много и злобы и боли,
<span> В которых так много любви!</span>
1. Эти слова принадлежат ярким противникам просвещения - представителям фамусовского общества в комедии С. Грибоедова "Горе от ума".
2. Это слова Фамусова из комедии "Горе от ума". Так он высказывался о бюрократическом ведении дел в учреждениях.