Мабуть,в житті кожної людини буває такий момент,коли ми ненароком ображаємо свого найліпшого друга лише через те,що сьогодні ми "не в дусі".Або просто зі злості кажемо другові такі огидні слова,що самому бридко стає.І,потім,ми про це,звичайно,забуваємо.І думаємо,що наш друг також забув про цю прикрість.Так,мабуть,і забув,і ,навіть,пробачив.Проте слід від нашої образи залишится в його душі на все життя.
<span>Треба берегти друзів,бо вони у нас-одні,так само,як наші батьки.Спершу,перед тим,як зось сказати-треба добряче подумати.І зарубати собі на носі,що від нашого "приємного" слова,може постраждати дружба!</span>
Вічливу людину відрізнити від інших дуже
легко.Така людина завжди говорить з посмішкою, дякує
тобі за будь-яку справу, бажає
тобі здоров'я, гарного
аппетиту або доброго дня. І
робить це не тільки тому, що так треба, а
від щирого серця.<span> Насправді</span> вічлива людина
ніколи не буде вдавати щось із себе - вона буде сама собою завжди, навіть тоді,
коли аргументи
будуть проти неї.
Був собі маленький пролісок. Зимою він спав у мерзлій землі. Йому було холодно. Снилася проліскові весна. Та раптом його сон нарушили перші весняні промені. Пролісок відчув тепло і поліз в товщу льоду і снігу сповіщати, що прийшла весна
Все навкруги прокидається від довгого зимового сну. Побігли веселі струмочки, пташки заспівали веселіше, на деревах пробиваються перші бруньки.
Все в лісі оживає. Це друже, весна!
Вона така маленька, скромна, в лісі вона ніби ховається під деревами серед трави. Не одразу її і побачиш. Шукаєш-шукаєш, і несподівано перед очима відкривається галявинка, вкрита крихітними білими дзвіночками. Вони такі ніжні, тендітні, а візьмеш їх у руки і відчуєш казковий аромат. Маленький дзвіночок пахне лісом, весною. Якщо зібрати маленький букетик, конвалії будуть довго тішити своєю красою і пахощами.