На́рочь— озеро в Республике Беларусь в Мядельском районе Минской области. Расположено в бассейне реки Нарочь. Находится на территории Нарочанского национального парка. Входит в Нарочанскую группу озёр (Мястро, Баторино, Бледное).
Происхождение названия:
В. А. Жучкевич указывает, что название озера Нарочь — балтского происхождения и соотносится с присутствующими в литовском и латышском языке словами от корня nar-, которыми обозначаются связанные с водой и «нырянием» существа.
Е. М. Поспелов считает, что название происходит от общей индоевропейской гидронимической основы nar, ner (реки Нара, Нярис, озеро Неро и др.)
<u>Магнитное поле</u><span> представляет собой один из видов материи. Оно обладает энергией, которая проявляет себя в виде электромагнитных сил, действующих на отдельные движущиеся электрические заряды (электроны и </span>ионы) и на их потоки, т. е. электрический ток. Под влиянием электромагнитных сил движущиеся заряженные частицы отклоняются от своего первоначального пути в направлении, перпендикулярном полю (рис. 34).Магнитное поле образуется<span> только вокруг движущихся электрических зарядов, и его действие распространяется тоже лишь на движущиеся заряды. </span>Магнитное и электрические поля<span> неразрывны и образуют совместно единое </span>электромагнитное поле<span>. Всякое изменение </span>электрического поля<span>приводит к появлению магнитного поля и, наоборот, всякое изменение магнитного поля сопровождается возникновением электрического поля. </span>Электромагнитное поле<span> распространяется со скоростью света, т. е. 300 000 км/с.
</span>
<span>-недостатки организационно-правовой и экономической деятельности государства по охране окружающей среды.
-дефекты экологического воспитания и образования.
</span><span>В числе субъективных факторов, влияющих на состояние окружающей среды, надо назвать еще два. Это экологическое невежество и экологический нигилизм.
</span>
<span>Экологическое невежество — нежелание изучать законы взаимосвязи человека и окружающей среды;
экологический нигилизм — нежелание руководствоваться этими законами, пренебрежительное к ним отношение.</span>
Интернет. Нельзя его не отметить первым, потому что практически вся молодежь «зависает» в виртуальности. Парни и девушки живут в нескольких мирах. И, как это не печально, виртуальный мир вытесняет реальность. Форумы, социальные сети, развлекательные порталы…. Они способны удерживать людей у мониторов компьютеров и ноутбуков чуть ли не сутками. Порой складывается впечатление, что парни и девушки, «живущие» в онлайн режиме, ленятся выходить в реальный мир. Виртуальность очень удобна тем, что можно многое сказать, прокомментировать, обсудить, и не боятся осуждающих взглядов. Клубы. Без них современная молодежь не представляет жизни. Клуб – это место для знакомств, отдыха и приятного времяпровождения. Многие современные личности не умеют отдыхать по — другому. Мода. Только не спешите говорить, что понятие «мода» больше относится к девушкам. Модничать любят и обожают многие парни. Они готовы даже потратить всю зарплату на новые вещи. И они не считают, что в этом есть что-то постыдное. Парни тоже любят выглядеть отлично, шагая только в ногу с модными тенденциями. Музыка. Без нее – как без воздуха. Именно через нее новое поколение, в основном, стремиться передать абсолютно все свои эмоции, чувства, ощущения, взгляды, переживания…. Именно поэтому стали часто зарождаться все новые музыкальные течения.
Під моделями соціальної держави необхідно розуміти основні її різновиди, що різняться типом соціально-економічного устрою суспільства і політико-ідеологічною основою, на яких вона базується.
Ліберальна або англо-саксонська модель. (приклад - Велика Британія, США): в ній державні зобов’язання зведені до мінімуму - захист від бідності лише найнужденніших. Потреби решти громадян у соціальному захисті доводиться задовольняти їм самим. Усі фактори демократії - законодавство, власність, ринкова економіка - в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів.
В ідеалі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи.
Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. У таких суспільствах пріоритетними є громадянські, політичні, а лише потім - соціальні права.
Скандинавська або соціал-демократична модель. (приклад - Швеція) надає базове забезпечення всім громадянам без виключення та фінансується за рахунок податків, які платять всі громадяни, в тому числі і король. Найважливіші ознаки цієї моделі - універсалізм та перерозподіл прибутків за допомогою прибуткової прогресії. Вона націлена на боротьбу з бідністю та забезпечення достойного життєвого стандарту всім громадянам - при умові, що вони беруть участь в системі зайнятості.
Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії базуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну податкову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропейської моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.
Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.
Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.
Вчені (Т.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави.
1. "Позитивна держава" (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).
2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).
3. "Держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення "рівності, кооперації та солідарності").
Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної політики держав у ході розвитку.