Бисмарк был убеждённым консерватором и монархистом, тем не менее был первым из европейских лидеров, кто создал социальную гарантию для рабочих. В основе идеологии - объединение Германии из разрозненных земель, величие Германии в Европе.
Эдуард Деладье .Помимо него в 1938 году присутсвовали в Мюнхене :Муссолини ,Гитлер ,Чемберлен .
Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.
Осенний Юрьев день (по старому стилю 26 ноября) был в те времена датой, окончательно подводившей итог полевым работам. Весь урожай собран, озимые посеяны, и наступает долгая зима. "Цыплят по осени считают", говорит другая поговорка, но считали "по", то есть "после" осени не только цыплят. В конце осени и начале зимы крестьяне рассчитывались с помещиками и с государством по всем денежным и натуральным налогам. А после уплаты всех положенных сборов могли с оставшимися припасами отправляться искать новую землю.
Этот порядок был установлен при Иване III Великом, когда русское государство начало прирастать новыми территориями. Массовое переселение крестьян на окраины государства могло повлечь за собой разорение хозяйств центральной России и подорвать помещичье землевладение. Однако заселение новых земель также было выгодно государству, и в новом общерусском своде законов — "Судебнике" 1497 года — великий князь закрепил: крестьяне могут уходить, но только рассчитавшись по всем своим обязательствам. Когда Иван IV Грозный в 1550 году упорядочивал законодательство и издал новый "Судебник", право осеннего перехода крестьян было еще раз подтверждено, причем особо оговаривалось, что помещик не имеет право задерживать крестьян, уплативших все положенные налоги и пошлины. Однако в конце своего правления Иван Грозный несколько раз объявлял "заповедные лета", то есть годы, в которые переход запрещался. Уход населения на недавно завоеванные земли среднего и нижнего Поволжья заставлял власти усиливать крепостную зависимость. В 1590-х годах царь Федор, сын Ивана Грозного, окончательно запретил переход крестьян на другие земли. "Вот тебе, бабушка, и Юрьев день", говорили крестьяне, собиравшиеся, да так и не собравшиеся уйти от своего хозяина.
Сам же осенний день памяти Юрия-Георгия — чисто русский праздник, в других православных Церквах его нет. Память мученичества воина Георгия, пострадавшего за веру во Христа при императоре Диоклетиане, отмечается весной, 6 мая по новому стилю. У многих православных народов, в частности, у южных славян, Георгий считается особым покровителем земледельцев. Кроме всем известного и отображенного на гербе Москвы убийства змея, святой почитался и за другое чудо. Однажды он встретил бедного крестьянина, у которого пал единственный вол, и своей молитвой упросил Господа оживить этого вола. Победа над змеем также толковалась крестьянами как возможность молитвы святому Георгию для защиты от ядовитых змей, кусающих скот, а также и вообще от хищных животных.