Близниця,Сивуля,Яйко-Ілемське,Магура-Жиде,
Если ты хочешь стать счастливым, делай что-нибудь для этого, выучи те же самые уроки, лень, до добра не доводит!
Десь дуже далеко у небі жила велика хмара.
Вона товаришувала з вітром, який іноді виводив її на прогулянку,т підганяючи своєю силою.
Цій великі хмарі так подобалась земля з її зеленими полями, густими лісами, блакитними озерами, що іноді хотілось впасти донизу, і жити на землі.
Але сонечко не дозволяло цього робити.
Воно тримало хмарину в небі.
Тому вона час від часу посилала на землю своїх діток - краплинок.
Вітер тоді трохи пустував, розкидаючи маленькі крапельки і в поле, і на дерева, і в річку.
Але сонечко приходило на допомогу хмарині, і, як тільки воно виглядало, а хмарка починала сумувати, всі дітки поверталися в небо.
Але сталося так, що сонечко перестало сильно гріти, вітер також став холодний.
Він ганяв хмарину все сильніше, іноді потрушуючи її, щоб хмаринка відпустила на землю своїх діток.
Довкола було так холодно, що вона боялась це робити: її дітки можуть замерзнути.
Так хмаринка літала і літала на небі.
Прийшов вечір. Сонечко вже сховалось за обрій.
Сіра хмара й собі задрімала.
Та й не встерегла.
Одна донечка-краплинка замерзла.
Вона перетворилась у маленьку білу сніжинку. З таким гарним візерунком. І таку легеньку-легеньку.
Сніжинці так вона сама сподобалась, що маленька почала танцювати, необачно підійшла до краю хмарини, і впала.
Вітер відразу підхопив крихітну біленьку сніжинку і повів її в таночку, то підіймаючи майже до мами-хмаринки, то опускаючи аж трави.
Але йому так сподобалась ця крихітка, що вітер не знав, де її залишити, щоб нею милувались інші.
- Знаю! - вигукнув він і поніс сніжинку до найвищої ялинки у лісі.
Вітер залишив сніжинку на самій верхівці.
І повернувся до хмарки.
Ранок у лісі почався з галасу: це дзвінкі синички полетіли шукати собі сніданок.
Саме одна з них і побачила маленьку сніжинку.
- Ой, дивіться, сніжинка. Така гарненька! - скрикнула одна пташка.
- Обережно, не розтопи, - підхопила друга.
- А чому вона одна? - поцікавилась третя синичка.
Пташки полетіли далі, розносячи по лісу звістку про єдину сніжинку у лісі.
Пернаті друзі могли й самі подивитися на біленьку крихітку.
А звірята сумували, що впала лише одна сніжинка.
- Як же ми будемо сліди ховати, - непокоївся один зайчик, що недавно зміник шубку з сірої на білу.
- І у сніжки не пограємо, - сумно сказала білочка...
Гамір у лісі розбудив хмару і її діточок.
І тут хмарика побачила, що всі краплинки перетворилися в сніжинки. А однієї дитинки бракує.
- Маленька, ти де? - стурбовано покликала мама-хмара.
Але відповіді не було.
Тут прилетів вітер.
- Я її відніс до лісу. Нехай порадує звірят.
- А ле ж їй самій сумно, - сказала хмара.
- А можна і нам на землю, - попросились інші сніжинки.
- Разом їм буде веселіше. Та й землю грітимуть, - підтримав їх вітер.
Хмара погодилась.
І вже через мить вітер розносив по лісу багато-багато маленьких біленьких сніжинок.
- Ура, сніг йде! - кричала білочка.
- Яка краса, - сказав зайчик.
Але обоє поспішили додому.
Вечірнє небо на прощання оглядало небо, перетворюючи білий ліс у розсип дорогоцінних каменів.
На галявині звірята гралися в сніжки.
А перша сніжинка на самій верхівці ялинки засинала під колискову вітру.
Добре тому, хто в дорозі: лежить собі на возі. Що на думці, те ж на язиці. У нього на осиці кислиці, а на вербі грушки. Не та риба, що в ріці, а що в руці. Черепасі град не страшний. В дорозі всяке трапиться. У закритий рот мусі не влетіти.
В нашій дружбі – наша сила. Я вважаю, шо саме це прислів’я точно може охарактеризувати справжнього друга, який зможе і порадіти разом зі мною, і поспівчувати. Так хто ж такий справжній друг?
На мою думку, друг – це та людина, якій можна довірити все саме сокровенне та важливе. Це людина, яка завжди допоможе та розвеселить, яка разом зі мною буде і плакати, і сміятись. Як це банально б не звучало, але справжні друзі проявляються в біді. Гарний, добрий і веселий товариш не завжди може стати другом, тому що друзі – це споріднені душі. Це коли я починаю щось говорити, а він вже знає, що я скажу.
Правда відносин, доброта, схожість життєвих поглядів – це основа справжньої дружби. Я вважаю, що саме ці особливості можуть включити реальну дружбу.
Велика кількість друзів ще не означає, що їх по-справжньому скільки. Зазвичай, більшість так званих «друзів» являються звичайними товаришами, або знайомими. Не кожна людина зможе стати ним, адже вони перевіряються часом. Дружба може існувати протягом всього життя, а може закінчитись ще в школі. Треба чітко розуміти хто для тебе друг, а хто ні. Веселі компанії, гумор, прикольні життєві ситуації – це все допомагає відкрити людину з іншої сторони.
Не рідко буває так, що в якійсь незвичній та некомфортній ситуації твій товариш відкривається зовсім з іншого неочікуваного боку.
Ось такі «подарунки» життя і відсівають справжніх від підробних. Звісно, розуміти той факт, що все було підробне важко, але дуже добре, коли все ж такі події стаються в нашому житті. Не варто жалітись, тому що час розставить все і всіх по своїм місцям. Справжні друзі залишаться поруч, а «фальшивки» відійдуть на другий бік.
Якщо людина зустріла на своєму шляху реальних друзів, то їй дуже пощастило. Бувають такі випадки, що людина живе самотня без чієїсь підтримки. В таких ситуаціях, мабуть, треба аналізувати вже свою поведінку та характер.