- Привіт! Над чим замислився?
-Привіт! Та ось, міркую, як краще твір написати.
- О! Тобі теж задали твір "Чи завжди треба казати правду"?
- Так. Ти як, вже написав?
- Написав. Знаєш, у мене виходить, що не завжди. Наприклад, нещодавно мене спитала моя тітка, чи пасує їй сукня. Я сказав"так", хоча мені і не подобалося. Як ти вважаєш, може, треба було сказати "ні"?
- Я вважаю, що ти правильно відповів. Ну, зіпсував би ти їй настрій, і що? До того ж, смаки у різних людей різні...
- Я теж так вважаю. Але ж я збрехав.
- Знаєш, у мене тато - лікар. Так ось, він мені якось розповів, що йому доволі часто доводиться брехати. Їх навіть в інституті брехати вчили.
- Як це?
- А так. Коли людина тяжко хвора і може померти, їй вкрай потрібна надія. І коли вона питає лікаря: "Я одужаю?", треба їй відповідати "Так", навіть якщо надії майже немає. Тоді людина справді може одужати. А якщо у неї відібрати надію, то вона помре. Тому лікарю доводиться брехати, І, знаєш, тато говорив, що іноді навіть безнадійний хворий може одужати.
- Мабуть, не всяка брехня є брехнею. Напишу-но я про це у своєму творі.
- Я теж так вважаю.
1. Гора почуттів.
2. Ріка крові, яка льеться вже дуже довго.
3. Красу души ангела.
4. Народ який може ухмилятися скрізь сльози.
5. Ворогів які не нападають, а захищаються.
6. Краси фантазій чоловіка.
Ответ:
Я вивчаю біологію для того, щоб у майбутньому стати лікарем.
Объяснение:
З-над двору доносився лай собаки.
Чорна кішка раптово вискочила з-під лавки.
Остапа не знайшли з-меж інших полонених.
Він мчався поперед усіх.
Попід горами текла річка.
Понад хатою летіли журавлі.
Посеред хати стояв великий дубовий стіл, убраний скатертиною.
Десь за річкою, один за одним спішили козаки до сходу сонця,а несподівано сонце сіло.