Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
Уявіть, що одного похмурого ранку ви прокинулися, подивилися у вікно і не побачили ані дерева, ані травички, не почули співу жодної пташки, не побачили жодного собаки чи кошеня... Аж моторошно стає на душі! Цього неможливо уявити. Бо ми так звакли все це бачити постійно, що не уявляємо життся без зелені, сонця, блакитного неба, птахів та тварин. Ми можемо не звертати на них уваги, зайняті своїми справами, але вони є, є поруч. І якщо щось одне зникне - ми зразу ж відчуємо дискомфорт. А якщо зникне все? Наше життя стане неможливим. Тому що природа - це не тільки естетичне задоволення, але й наша життєва потреба. Природа дає все, що необхідне для нашого життя: повітря, їжу, одяг... Тому так важливо, щоб люди зрозуміли, що не можна неконтрольовано знищувати ліси, водойми, бо це неминуче стосується тварин, птахів, усіх живих істот, що там мешкають. А отже, це відіб'ється й на нашому житті. А наше життя без навколишнього різнобарвья просто неможливе! Ми - частина природи! Але, на жаль, на цей час сама руйнівна її частина!
<span>Мамочка, мила
Мати моя
Як же сильно, люблю я тебе
Мамочка, мила
Мати моя
І нехай цей вірш буде для тебе!</span>
Мій котик
<span>
Я дуже люблю тваринок. Якось, повертаючись зі школи, побачила на подвір'ї гарного пухнастого котика і взяла його додому.
Вушка
в мого улюбленця завжди розкішні, проте насторожені. Мають вони форму
трикутника. Якого кольору очі? Зелені, лагідні. У мене таке враження, що
котик Васько завжди підсміюється — така у нього хитрувата мордочка.
А
як приємно його гладити! Шерсть у хитрунчика блискуча, пухнаста,
темно-сірого кольору. На грудях та вушках білі плямочки. Лапки у котика
м'якенькі, схожі на подушечки. Хвостик пухнастенький, інколи закручений
бубликом.
Васько любить гратися будь-чим, а найбільше — м'ячиком. Влітку гріється на сонечку на подвір'ї, а взимку — біля пічки.
Я
люблю тримати його на колінах і розмовляти з ним. Здається, він усе
розуміє. І якщо я йому жаліюсь, горнеться до мене і лиже руки.</span>
Вони дають саме головне кисень, їжу та ін.