Леся Українка все життя згадувала милий край свого дитинства — Полісся. Вона була надзвичайно обдарованою, а світ її захоплень був дуже широкий.
Молодша сестра Ольга згадувала про неї: «Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. Вони, на диво, цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини».
Леся рано почала писати вірші, і допомагали їй у цьому батьки. Її твори надзвичайно романтичні і ліричні, сповнені бажання жити і творити. Наприклад, у поезії «Мрії» зображені мрії героїні, за які необхідно боротися навіть тоді, коли це неможливо.
Болючі переживання поетеси з приводу її здоров’я зображені у поезії «Як дитиною, бувало…» Мужність, стійкість, сила волі притаманні дівчині. Леся любить природу і захоплюється нею, милується красою морської тиші. У вірші «Тиша морська» багато епітетів: ясне небо і море, перлиста хвилечка, золотий шлях. Вони допомагають поетесі змалювати красиву картину моря й виразити почуття.
Кожне Лесине слово зворушує серце. Ми захоплюємося її поезією!
Котляревський наслідував Енеїду Вергілія та травестію М.Осипова та О.Котельницького "Вергілієва Енеїда,вивернута навиворіт".Котляревський з енеїди Веогілія взяв лише основну сюжетну лінію на імена головних героїв
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.
1) 1
2) 1
3) 2(мабудь)
4) не знаю(
Панас Саксаганський жив поряд із річкою Саксаганкою