Я знаю, що є люди, які мають дуже багато грошей. Їм здається, що вони можуть купити все. І дійсно, у них є прекрасні квартири або навіть будинки, вони їздять на красивих машинах, на них дорогий одяг, багато ювелірних прикрас. Здавалося б, живи й радій. Але мої батьки кажуть, що такі люди не щасливіші тих, хто має скромний достаток.<span>Щастя за гроші не купиш. А що ж таке бути щасливим? Бути щасливим — означає мати міцну дружну родину, улюблену роботу, вірних друзів і, звичайно ж, здоров’я.</span>Я розумію, що гроші мають велике значення у житті людини, але в той же час як за гроші купиш відверту прихильність людей, що тебе оточують? Можна купити дорогі фарби, устаткування, розкішну художню майстерню, але як створиш шедевр на полотні, якщо в тебе немає таланту? А талант за гроші не купиш. Ніякі гроші не зроблять з тебе поета, музиканта…Гроші не зроблять людину поряднішою. За гроші не купиш любов, світанок, принадність провесни або свіжість першого снігу. За гроші не купиш посмішку дитини і не придбаєш добре серце, якщо твоє байдуже і черстве. І немає таких магазинів, де продається розтрачене марно життя, де продається безсмертя.<span>Людина може залишити на землі добру пам’ять про себе своїми гідними вчинками, добрими стосунками з людьми.</span>
Яким Сомко походив з переяславських міщан, був рідним братом першої дружини Богдана Хмельницького. Козацькі літописи подають Сомка як людину великої вроди й розуму. У часи визвольної боротьби проти Польщі Сомко став прилуцьким полковником. Коли ж помер Богдан Хмельницький, а булава не втрималася ні в руках Виговського, ні Юрася, Сомко активно прагнув зібрати чорну раду (такі ради носили характер заколотів, державних переворотів, були підступними стосовно правлячого гетьмана, тому називалися чорними), бо сподівався, будучи вже наказним гетьманом, здобути булаву собі. Був Яким Сомко далеко не ідеальною людиною, не цурався, як і Брюховецький, писати доноси на своїх конкурентів царю, але перед Ніжинською радою повівся благородно і навіть погодився поступитися булавою Васюті, щоб тільки вона не потрапила в руки Брюховецькому. Та було вже надто пізно думати про єдність після затяжних міжусобиць — Іванець використав усі можливості бути вибраним. Після поразки на Ніжинській «чорній» раді Сомко просив притулку й оборони в російських представників Ромодановського й Гагіна, але ті видали його Іванцеві, який не забарився приректи в’язня до смерті. Звісно П. Куліш ідеалізує в романі образ Сомка. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він — продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву!». Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна!«.
Разъясниться, разгуляться.
Напевне, кожен із нас колись
замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим
вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання
непросто, адже рідна країна ~- це не просто клапоть землі на планеті,
де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, — це щось значно більше,
це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його
благо, повага до нього. Я можу впевнено сказати, що моя Україна —
найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави стверджувати це так
категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене?
Україна — це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін
козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк
кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана
незалежність…
Україна — це чарівна природа: високі
гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі,
хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край
дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах…
Україна — це неповторна культура: ніжна
лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на
покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…
Можна довго перераховувати все, чим для
мене є моя країна, та чи буде тому край? Україна — це все, іцо навколо
мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожен
порух моєї душі, кожен мій вчинок, кожен життєвий крок стосуються моєї
країни.
<span>Однак головне, що Україна — це та земля,
де я народився, де завжди на мене чекатиме батьківська домівка, зігріта
теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це — моя
Батьківщина, найкраща і найрід-ніша, завжди захоплива у своїй
непізнаності й навіть непізнанності.</span>