Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила допомогти їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
Сначала пленница попала в Крым — это обычный путь всех невольниц. Ценный «живой товар» татары не гнали пешком через степь, а под бдительной охраной везли на лошадях, даже не связывая руки, чтобы не попортить веревками нежную девичью кожу. Пораженные красотой полонянки крымчаки решили отправить девушку в Стамбул, надеясь выгодно продать ее на одном из самых больших невольничьих рынков мусульманского Востока.
<span>В столицу султанов прекрасную пленницу отправили на большой фелюке, и продавать ее повез сам хозяин — его имя история не сохранила. По прихоти переменчивой Судьбы в первый же день, когда ордынец вывел пленницу на рынок, она случайно попалась на глаза оказавшемуся там всесильному визирю молодого султана Сулеймана I, благородному Рустем-паше. Турка поразила ослепительная красота девушки, и он решил купить ее, чтобы сделать подарок султану. Не в обиду будь сказано актрисе Сумской, но судя по описаниям в исторических хрониках, ее красота далеко не отражает истинного внешнего облика Лисовской, в которой, вероятно, кроме украинской текла и польская кровь.</span>
Я змалку вчилась з «Кобзаря»
Любити труд і трударя,
Завжди грудьми ставати проти
Неправди, кривди і підлоти.
Творчість геніїв невичерпна, глибока і багатогранна. І скільки б разів ми не зверталися до неї, вона щоразу відкриває нам нові обрії, збагачує новими почуттями, будить нові думки. Саме такою є творчість вірного сина українського народу Т.Г.Шевченко.
Моє знайомство з Шевченком розпочалося ще з ранніх років. Ще дошкільнятами в дитячому садочку ми заквітчали його портрет і так щиро співали пісню про садок вишневий коло хати.
А в молодших класах ми вивчали вірші Шевченка про рідну землю, рідну природу. Як багато зробила вчителька, щоб рядочки Шевченкових віршів запали нам у душу! Які невичерпні скарби розкрила нам, малим, поезія Шевченка, навчаючи любити красу, рідну Батьківщину. Пейзажні твори поета допомагали нам пізнавати рідну природу, збагатили естетичні почуття і тим самим облагородили, виховали чуйність до краси в людській поведінці. Мені здається, що дитина, яка зрозуміла і щиро прийняла вірші Шевченка до серця, ніколи не зламає молоденької берізки, не штовхне малого, не буде вживати грубих і лайливих слів.
Ми підростали. Ширилися наші інтереси. Школа вела нас до пізнання життя. І тут перед нами по – новому постав образ Шевченка, що зберігся у пам’яті народу як образ незламного борця за людське щастя, за вільну працю і щасливе дитинство.
Замислились ми над автобіографічним віршем: «Якби ви знали, паничі…». І постав у нашій уяві чарівний і тихий куточок над чистим ставом із зеленими вербами, біленькими хатами. А в хаті – лихо, а в полі – краще на пана без просвітку, без відпочинку. І розкрився у нашій свідомості трагічний контраст: природа багата і прекрасна, та блага її розподілені нерівномірно: трудівникам – сльози і не посильна праця, експлуататорам – панам – радощі й розкоші. Так було за часів кріпацтва. Тепер ми усвідомили і поділяли гнів поета проти тих, хто породив народні страждання. Тепер ми зрозуміли вогненний заклик поета у його безсмертному «Заповіті»:
…вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Так Т.Шевченко збагатив нас новими почуттями. Він крокував і крокує поруч із нами протягом усіх шкільних років. Звичайно, тепер у 9 – му клас, я сприймаю творчість поета по – новому, більш по – дорослому. Я знаходжу багато відповідей на питання, які хвилювали і хвилюють мене.
<span>Т.Шевченко вчить нас любити людей, дає високий зразок служіння рідному народові. Захоплена глибиною його думок, пристрастю і красою його поезії, я пронесу ім’я і творчість Шевченка крізь усе своє життя.</span>
Алі:капрізная непослушная после недоладії добра слухняна