Сонце нещадно палить, залишаючи відблиски своїх гарячих променів у прохолоді швидкоплинної річки. Зелені трави буяють під їх теплом.
Верба схилилася до води,щоб окунути свої довгі зеленаві коси у воду.
У зарослях очерету, в тіні, відпочивають та вичікують комах жаби. Гармонія всюди. Здається, ніхто ніколи не порушить недоторканність цього місця.
Козача гора височіє над усією цією красою та доповнює пейзаж. Мабуть, нею раніше мандрували козаки, але саме зараз вона велично відпочиває.
Як же тут гарно. Наша мальовнича країна багата такими мальовничими місцями, але, як і це, кожне з них - неповторне.
<span>Жито косять в кінці літа. Усі люблять робити писанки. Неділя - це останній день тижня.</span>
Стало дуже тяжко підніматися вгору. Знайшовши прохід і зайшовши в гору я опинився у велечезній печері.
<span>Великий український поет, Максим Рильський, народився п</span>ід березневими туманними зорями, коли прокидається вода і пролісок замріяним оком дивиться на землю. Ще в ранньому дитинстві його рука потягнулася до письма, душа - до краси, а серце - до людини, Це і стало отим продовженням, що не має ні кінця, ні краю, як наколихане
вітром зерно, як велич духу людини.
З романівських полів, лук і осель з’явилися в
поезії Рильського роси та сльози, які заблищали на вершині світової поезії. Крізь усе своє житття поет проніс єдиний
заповіт: "Усе для людини і завжди з людиною".
Він був закоханим у людину, працю, творив добро, ніс прекрасне, чинив радість. Навіть чиємусь весіллю він радів, як своєму, та
сумував із тим, у кого трапилося лихо, намагаючись зробити усе
можливе, аби подолати його.
Слово Максима Рильського ми звемо чародійним, бо воно справді
чародійне, немов степове джерело, що бере свою красу із самої природи.