Твір на тему "Час, цінність часу"
Ми не можемо побачити час, але саме за допомогою його ми вимірюємо наше життя. Виходить, що час існує, хоч його не можна взяти руками, стиснути або розтягнути за власним бажанням.
<span>Я люблю бути веселим. І мені ніколи не подобається, як інші сумують. Коли я бачу, як хтось плаче, в мене всередині налітає буревій емоцій, і я не можу не допомогти, тому хто плакав. Але коли я побачу, як хтось усміхаєть, я просто радію, радію і не можу нерадіти, адже усмішка не лише на моїм обличчі, робить мене веселим, і я матиму дуже гарний настрій, навіть якщо мене хтось образить. Люблю я усмішку на чужім обличчі, для мене радість інших, як своя.</span>
Як пізніше виявилося - це вставне словосполучення, тому не є членом речення.
-Привіт Миколо! Як справи?
-Привіт! Я вчора був у своєї бабусі.
-Клас. А що ти там робив?
-Вчора в бабусі був день народження і ми з батьком жарили шашлик.
-Ясно. Багато гостей було?
-Ні. Самі рідні.
-Ясно. Миколо мені вже треба йти. Бувай.
-Бувай.
Не можна чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили. Природа... Велике творіння Боже, колиска людства, втілення краси i добра. З перших кроків людини на Землі вона годувала своїми плодами, давала тепло . Минали віки. Людина розвивалася, розумнішала, вчилася користуватися дарами i силами природи... I "довчилася", на жаль, до знищення Хiросiми i Нагасакі, до Чорнобильської та Японської катастрофи.
А природа - це ж краса! Це могутні ліси, горді гори, безмежні степи, це сонце чи місяць в небі. Все це оспівано в народних піснях) i в творах великих митців.I краса ця щедра. Ліси - дарують нам свіже, повітря. Поля годують нас хлібом, на луках i степах пасуться тварини, що дають нам молоко i м'ясо. Годують нас рибою i несуть наші кораблі водоймища. I все це добро просто гріх не шанувати, не берегти. Адже людина сама - частинка природи. I щасливою може бути, лише за умови досягнення гармонії, в злагоді з довкіллям. В іншому разі вона перестає бути людиною. I так завжди. Перетворила людина природу на свою служницю, намагаючись силою взяти її скарби - i тепер не оббереться лиха. Споконвіку вважалося сенсом життя кожного: посади дерево, збудуй дім, вирости сина. Нас на Землі кілька мiльярдiв. Якби ж то кожний посадив деревце! А якщо кожен знищить по дереву?! Схаменіться, люди! Будьте Людьми!