Ганниба́л (247—183 до н. э.) — карфагенский полководец. Считается одним из величайших полководцев и государственных деятелей древности. Был заклятым врагом Римской республики и последним значимым лидером Карфагена перед его падением в серииПунических войн.
Ганнибал считается одним из величайших военных стратегов в истории Европы, а также одним из величайших полководцев древности, наряду с Александром Македонским, Юлием Цезарем,Сципионом и Пирром Эпирским. Военный историк Теодор Айро Додж даже назвал Ганнибала «отцом стратегии», так как его враги, римляне, заимствовали у него некоторые элементы его стратегии[1]. Такая оценка создала ему высокую репутацию в современном мире, он считается великим стратегом, наряду с Наполеоном Бонапартом.
Греки : Ахилл, Одиссей, Патрокал, Аякс, Агамемнон, Диомед, Филоктет, Идоменей, Нестор, Неоптолем.
Троянцы: Приам, Гектор, Парис, Кассандра,Гекаба, Жрец Апполона Лаокоон.
Неизбежность, потому что это все произошло не просто так - это было подстроено.
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII–XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності[1].