<span>Я люблю своє місто, яке вважаю одним з найкрасивіших міст України. Тут я народився, тут живуть мої друзі і родичі.
Моє місто дуже доброзичливе і завжди приймає у себе гостей з величезною радістю. Здесь багато затишних вуличок, гуляючи по яких, можна насолодитися красою </span><span><span>архітектурного ансамблю</span>. </span>
Моє місто завжди чисте, доглянуте, його прикрашають багато квіткових клумб.У ньому є багато <span><span>пам'ятників,</span> музеїв, театрів і фонтанів.
</span><span>У моєму місті є кілька парків, а найкрасивіший - це центральний парк. Тут завжди багато людей. Особливо влітку в парку здорово проводити вільний час, так як можна сховатися від спекотного сонця в прохолодну тінь дерев.</span>
Я дуже люблю наше місто. І хотів би, щоб воно процвітало і ставало все гарніше.
(<span>Було б простіше писати, якби ви вказали назву міста!)<span>.</span></span>
Дзвоник-це рослина з великими блакитними квітами. Цвітуть дзвоники в червні та липні. Розкішним трав"яним килимом усміхається земля . Синіють у ньому ніжні келихи лісових дзвіночків. У кожній квіточці- маленькі молоточки. Повіяв легенький вітерець, торкнувся молоточок до пелюсточки, і полинув ніжний дзвін.
Фонетическая транскрипция слова кульбаба : [кул'б`аба]
Характеристика всех звуков:
к[к] - согласный, твердый, глухой, парный
у[у] - гласный, безударный
л[л'] - согласный, мягкий, звонкий, непарный, сонорный
ь [] -
б[б] - согласный, твердый, звонкий, парный
а[`а] - гласный, ударный
б[б] - согласный, твердый, звонкий, парный
а[а] - гласный, безударный
8 букв, 7 звук
Це велике щастя, що ми живемо на такій географічній широті, де маємо аж чотири пори року – прекрасні та несхожі між собою. Усі вони дарують нам свою красу. Осінь вважається найпримхливішою, мабуть, через мінливість осінньої погоди. То світить нежарке сонечко, то накрапає сумний дощик, то стоять сірі похмурі дні, то дує сильний вітер… Проте є в осені величава дозріла краса.
У вересні та на початку жовтня природа пишна, яскрава: дерева змінюють зношене вже зелене вбрання на розкішні золоті шати, оздоблені яскраво-жовтими та червоними прикрасами. Спека минула. Стоять теплі ясні дні, погода м’яка, що так і хочеться блукати тихими вуличками та милуватися красою, що оточує тебе.
Аж очі розбігаються від багатства кольорів! Зацвітають осінні квіти – айстри, жоржини, та й досі пливе в повітрі аромат троянд. У пору бабиного літа все навколо вкрите вигадливими сіточками-павутинням. І коли пройде легкий дощик, його краплі плутаються в них та виблискують на сонці, не змочивши творіння павуків.
А потім осінь стає сумною. Поволі опадає листя з дерев, перетворюючись на м’який килим, що шурхотить під ногами. А якщо раптом вдарить хоч легенький мороз, більшість дерев роняють усе листя водночас. До наступної весни вирушають птахи у теплі краї. Стає холодніше, і тому не хочеться дощу, а дощить частіше й частіше. І вітер дужчає. Ще й сонце заходить усе раніше, на вулиці холодно та незатишно. І осінь, прощаючись з нами, непомітно переходить у зиму…
Одного разу я гуляла по лісу, і зустріла маленького зайчика. Він був прив’язаний до дерева. Якісь нехороші люди прив’язали його до нього. Я швиденько розв’язала шнурочок, і відвезла зайчика до ветеринара. Виявилось, що у нього була зламана лапка. Лікар перев’язав йому лапку і за місяць зайчик уже бігав по лісу.
Я думаю, що так робити не можна, адже це теж жива істота, і йому теж боляче.