На тому тижні, виписали обласну газету, у цей радісний день , щаслива звістка,дитячі радісні оченята,раділи сонячному дню.
Якщо б я був президентом, я б встановив игрови майданчики у двори кожнойи школи, аби дитям було зручно займатися спортом. Також в школярив був би вибир - ходити до школи вранци, або писля обиду, урок скоротився би на 30 \%, перерви на 50 \%, домашне завдання стало би быльш стислим по обЪему, аби дити мали час займатися в секциях та ин. Я би зробив вихидний день у середу, щоб вчители та школяри змогли додатково видпочити. Бильше б не викладалось малювання, основи здоровЪя та ин., аби скоротити час дитей перебування у школи та не витрачати гос. бюджет на неосновни предмети. Писля закынчення року, кожному школяру давали б путивку в санаторий, або инши заклади оздоровлення.
Не власті, а органи. 2 через нестачу сировини. 3 нараховується півтори тисячі
Вузькою долиною, яка зветься ущелиною, проходить гірська дорога. Автотраса здається лише тоненькою світлою стрічкою на тлі гір. Весь інший простір, куди сягає зір, займають величезні гори, їхні схили та вершини. Вище їх - тільки небо.
Ближче до дороги гори знаходяться не гострі піки, а округлі вершини. Вони густо заросли лісом. Здалеку може здатися, що це товсті спини величезних волохатих ведмедів, а шкури у них зеленого кольору. Але шерсть на спинах ведмедів - це столітні смереки висотою в десятки метрів.
Вище лісу знаходяться полонини – безмежні пусті альпійськи луги. Надо полонинами здіймаються справжні висотні піки, побілені снігом. Вони надягають білі шапки зі снігу та льоду ще восени, а тільки наприкінці весни знімають їх. Ці гори народжують бурні, льодяні та кришталево чисті гірські річки, що стримко збігають униз.
Вершини громадяться одна за одною, і немає їм кінця. Деякі з них утворюють дивні велетенські фігури, схожі на людей та звірів. Далеко на обрії вже не видно самих гір, а тільки їхні примарні обриси. Нібито голубуваті примари встають одна за одною на тлі неба.
У горах людина ближче всього до неба. Адже на схилах гір можна навіть побачити густі біленькі хмарки, що ніби заблукали там. Вони висять так низько над землею! Здається, до них можна дострибнути, дотягнутися рукою та відірвати й собі шматочок, який потім повільно розтане в руці, як туман. Де ще можна побачити, як небо стає нижче землі, як не в горах?
Життя - це Божий дар. Життя - найцінніше, що взагалі існує: його не можна купити, тобто воно безцінне. Життя можна тільки дати, як дали нам життя наші матусі.
У кожного з нас майже все життя попереду. Нам пощастило жити у двадцять першому сторіччі, тому ми можемо розраховувати на доволі довге життя. Життя теперішнього підлітка скоріш за все буде набагато довшим, ніж було у пересічної людини лише сторіччя тому, не кажучи вже про більш давні часи. До того ж, ми маємо можливість прожити не тільки більш довге, але й здоровіше та цікавіше життя. Якщо, звісно, не змарнуємо цей дивний подарунок долі, не розтратимо його на дріб'язок.
Наші пращури не могли навіть мріяти про те, що ми сприймаємо як належне. В нашій країні вже давно ніхто не помирає від голоду, не знає, що таке злидні - я маю на увазі справжні злидні, а не "не купили того смартфона, який хотілося". Ніхто не залишається неписьменним тільки через те, що батьки не можуть заплатити за навчання. А доступ до інформації? Ми маємо безліч можливостей - тільки руку простягни.
І що ми бачимо? Учень не вчиться, бо не хоче... Якби це побачив його прапрапрадід, що і хотів би вчитися, але ж залишився через бідність неписьменним, прокляв би свого ледачого нащадка. В Інтернеті є безліч ресурсів, де можна навчатися майже усьому, від іноземних мов до робототехніки, але багато хто користується цією мережею, щоб обмінюватися фотографіями котиків, базікати про дрібниці або лаятися між собою.
Люди витрачають час на дрібниці. А час є безцінним ресурсом, бо він спливає безповоротно. Так, година за годиною, проходить життя. Ми вже не повернемо той час, який втратили. Так давайте ж менше марнувати час і витрачати його тільки на речі, що цього варті.