З твору "Сім погод у нас" Івана Сенченка
В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде. Восени йому воля, ганяє полями й дорогами. Щільніш загортайся, бо наскрізь продме. Гуде: восени надворі холодно. І зверху йде: часом дуже захолодніє, тоді дощ на сніг обернеться, сиплеться зверху.
(Ніби так. Якщо ні - вибачайте)
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
<span>"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."</span>
Я знепитомнів учора.
мені нетерпеливиться піти до парку
Я не можу втямити цю тему
Я не знайшла в магазині кольорових олівців.
Сьогодні на прогулянці ми бачили школярів.
В моєму словнику замало літер.
У садочок ходить багато малят.
Учитель перевіряє велику кількість зошитів.
На жаль, у мене немає рідних братів.