Зранку у саду лунають солов'їні пісні. Запах м'яти чути на все село. У моєї бабусі в саду ростуть рум'яні яблука.
Певна річ, друг - не двійник, він не може відзеркалювати твої емоції, та цілком зрозуміти твій стан душі, у той чи інший момент звичайної буденної ситуації.
Вважаю, що це й непотрібно, адже кожен із нас свормована особистість зі своїми звичками та розумінінням правил дорослого життя.
Погодьтеся, якщо оточуючі вас люди були б вашим прямим відображженням у дзеркалі - життя не було б цікавим та настільки захопливим. Всі оточуючи тебе люди, думали б ідентично, приймали б однакові рішення та розглядали б ситуації лише з одного боку, а саме з твого!
Переконана, що тоді, люди перестали б бачити сенс свого життя. Погодьтеся, якщо всі, чи хоч частина людей були б такими як Ви, не було б цікаво жити, адже всі, на все дивилися б однаково, у всіх були б однакові життєві позиції, навіть думки, і ті однакові...
Спитайте себе, якщо ваші друзі були б такими самими як Ви, вам би було цікаво жити? Думаю, що ні! Так як спочатку, більш ніж переконана, що всіх би все влаштовувало, адже Ви зі своїми друзями, розуміли б один одного з - пів слова, а далі що? А далі, ця одноманітність набридла б, так як всім стало б нецікаво, наприклад, розмовляєш зі своїм другом, і одразу знаєш, він тобі відповість, чи от просиш поради, і що? Тобі озвучують твоє ж рішення...
Саме тому, я думаю, що ми всі повинні буди різними! Погодьтесь, так набагото цікавіше жити!!!
Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
<span>
<span /></span>
1. Текст - опис.
2. слова назви ознак - срібний, світлий , тихий.
3. службові слова - у лісі, на верхах, по дереву, в інеї, до чогось.
Під-префікс
зем-корінь
н-суфікс
ий-закінчення