Одного разу Павлик бачив, як Рудий зустрічав свою маму на трамвайній зупинці. Тимко, - отой зухвалий і злий забіяка, - пригортався до матері, як зовсім маленький хлопчисько, і ніжно, сумно шепотів: «Мамочко, рідненька! Приходь швидше! Я так скучив за тобою!» Як здивувався тоді Павлик!
Виходить, Рудий не такий уже й поганий. А добрий і лагідний. Тільки дуже гордий і самолюбний. І зацькований, як вовченя. Адже ж вони ніколи не сказали йому доброго слова. Навіть коли він і не зачіпав їх. Тільки гнали йогов ід себе, тільки дражнилися і кепкували з нього. Важко тепер з’ясувати, хто перший почав і хто більше винен. Але так склалося, і вже пізно про це говорити.
Ясно одне: Рудому вже тяжко. Йому набагато гірше, ніж їм. Бо він один.
Ще зовсім недавно, півгодини тому, Павлик люто ненавидів Рудою і боявся. А тепер вони разом ліпили сніговика і промовляв: «От хлопці будуть здивовані, от радітимуть»
Іван Федоров в тисяча п'ятсот сімдесят четвертому році випустив у Львові першу слов'янську азбуку.
Я вдыхнула(вдыхнул) свежий воздух.А стою на улице.Я иду на тренировку.В магазине акция.У меня много увлечений.
Абстрактные слова-это слова,которые нельзя пошюпать, прикоснуться к ним,понюхать,например:воздух же не нельзя понюхать,пошюпать или прикоснуться...
Надеюсь понятно объяснила)
Так, на мою думку, вони потрібні. Люди, що пережили війну у такому ранньому віці, не мали дитинства. Вони вирішили під звуки перестрілок, а день без смерті когось із рідних вважався святом. Звісно, дорослі люди зробили більше для нашої свободи, але діти війни на все життя залишилися з моральною травмою, що може залишити їх без роботи і лише зі спогадами про близьку смерть
-Привіт, Оленко!
-Привіт, подруго!
-Як твої справи?
-Кепсько.
-Чому? Що сталося?
-В мене погано виходить робити математику.
-Це не проблема, я тобі допоможу.
-Тобі не буде складно?
-Ані трішечки, ти ж моя подруга.А подруги завжди допомогають подругам
-Дякую тобі, пішли до мене там і поясниш мені.
-Пішли!