Багато дітей уноді думає: А навіщо нам друзі? Що вони нам дають? А от і не буду дружити ні з ким.
Тільки це - дуже велика помилка. Чому? А ось чому! Друзі - це люди , які усе наше життя можуть йти з нами біко бік . Вони здатні підтримати, допомогти нам у скрутну хвилину. Такими діями, вони іноді і нам допомагають змінюватися та позбавлятися поганих рис характеру.
Також іноді кажуть , що друзі погані. Але і це не так! Може вони і роблять іноді щось погане, але ви не можете навіть уявити, як вони за це себе потім карають! І ми самі навіть беремо з цього урок.
<span> Тепер, ми можемо зробити висновок. Але який? А такий, що друзі - все ж таки дуже добрі люди, які допомагають нам змінюватися в найкращу сторону.</span>
Я читав цікаву книгу до другої години ночі.
Мама повертається з роботи о сімнадцятій сорок п'ять.
Однокласниця прийшла до мене в гості о пів на другу.
Пропоную зустрітися близько четвертої години.
Згідно з правилом милозвучності в цій ситуації має бути прийменник "в" для уникнення збігу голосних. Попереднє слово закінчується на голосний звук, наступне починається теж на голосний. Тому вживаємо прийменник "в".
Те саме стосується і вживання "у": сходив у погріб - в позиціїї між приголосними вживаємо "у"
Коли мені виповнилося чотири роки, тітка подарувала мені малюсіньке жовте курчатко. Я міцно пригорнула цю чарівну пухнасту істоту до себе і з цієї хвилини майже не розставалася зі своїм подарунком. У дитсадок я не ходила, жила в будинку з великим двором і садом, тому мені легко було майже не випускати курча з рук. Я носила його в кишені свого фартуха, відпускала ненадовго на травичку, загородивши з усіх боків той шматочок землі, де ми гуляли. Намагалася один раз узяти із собою до кінотеатру, куди ми ходили з мамою. Правда, цього мені не дозволили.
<span>Курча росло не без пригод. Одного разу я впустила його в цеберко з водою. Бабуся пробурчала: "Спасибі, не в окріп". Бувало, що воно застрявало десь у густих заростях трави в дворі. І от виріс із нього величезний красень півень! Як же він мене ненавидів! Він налітав на мене, як шуліка, і норовив дзьобнути куди тільки дістане. Мені було дуже прикро: адже я вважала, що виняньчила його. Коли я виходила гуляти в двір, півня замикали. А якщо гуляв півень, за дверима залишалася я і з тугою спостерігала за ним через вікно. Дивне те, що ненавидів він тільки мене, а на всіх людей свою ненависть не переніс. Мені здається, більше за все моє життя таких ворогів у мене не було.</span>
Зловісний
батальйон
тритонний