Медом не удержишь; воротят нос как черт от ладана.
это какой класс?....................
Дукс (лат. Dux, др.-греч. δούξ) — римское и византийское военное звание: полководец, военачальник, вождь. В Средние века в европейских странах — герцог и аристократ, см. дуче (итал. Duce), дож (итал. doge), дюк (англ. duke).
Дукс — императорский самолётостроительный завод в Москве (до 1917 года).
Дукс — глава дуката — военного округа в позднем Риме и ранней Византии.
Дукс — в музыке, тема в несколько тактов, которою начинается фуга[1][2].
Дукс — немецкое название чешского города Духцов.
Дукс, Клара (Dux) — польская артистка оперы
DUX — серия европейских пистолетов-пулемётов.
Эдуард Николаевич Успенский – известный детский писатель, многие
произведения которого были экранизированы в мультфильмах.
Несколько кукольных мультфильмов про <span>Крокодила
Гену и Чебурашку были сняты по книге Успенского «</span>Крокодил Гена и его друзья». А по мотивам других его книг ( из серии «Дядя
Фёдор, пёс и кот»)
появился цикл всеми нами любимых мультфильмов про дядю Федора и его друзей, в
который вошли «Трое из Простоквашино», «Каникулы в Простоквашино» и «Зима в
Простоквашино». Повесть «Колобок идёт
по следу» легла в основу мультфильмов «Следствие ведут Колобки<span>». Книга «Про Веру и Анфису», главными героями
которой являются девочка Вера и ее обезьянка, была экранизирована в серии из
трех мультфильмов. Первый из них так и называется: «Про Веру и Анфису». Второй -
</span>«Вера и Анфиса
тушат пожар», а третий - «Вера и Анфиса на
уроке в школе».
По сценарию
Успенского написано еще множество разных мультфильмов, в числе которых «<span>Рыжий, рыжий, конопатый», «Осьминожки», фильмы про
дядюшку Ау, «Пластилиновая ворона» и многие-многие
другие.
</span>
Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає
про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не
надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим
величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю.
Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний.
Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не
можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми
товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям,
намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився
без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не
загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є
людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед
голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу,
перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим
битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив
проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних
вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс
шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов
воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини
й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити,
боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і
світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають
злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького
сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом
батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.