Золотая орда была одним из сильных государств средневе кокого казахстана
но к сожалению оно распалась из за распри и междоусобной воины
но да распада золотая орда подченила себе государство ак орда правителем золотой орды был внук чингискана бату столицей золотой орды был город сарай бату
но после того как батут умер золотая орда со временем распалась из за междуусобиц
Видобуток кам'яної та кухонної солі в Галичині в 1861 p. становив 65 тис. т, у 1900 p.— 145 тис., у 1908 p. — понад 1800 тис. т. Західна Україна давала 64 % видобутку солі в Австро-Угорщині. Видобування солі було державною монополією. Уряд встановлював на неї високі ціни, і більшість селян страждало від "соляного голоду".
З кінця 80-х років XIX ст. в районі Карпат швидко почала розвиватися лісопильна промисловість. Наприкінці XIX ст. щорічне рубання лісу тут досягло більше 6 млн м2. Ще більше посилився розвиток лісопиляння на рубежі XIX—XX ст. На західноукраїнських землях у той час діяло близько 100 лісопильних заводів, на кожному з яких працювало більше ніж 20 чол.
Темпи зростання меблевого виробництва та інших галузей деревообробної промисловості були дуже повільними. Іноземний капітал не виявляв заінтересованості у їхньому розвитку, оскільки для цього потрібні були значні капіталовкладення. Тому в Західну Україну доводилося ввозити готові вироби з дерева. Навіть діжки для пива в цей регіон поставлялися з Чехії та Америки.
Крок вперед зробило лісохімічне виробництво. Наприкінці 60-х років у Великому Бичкові на Закарпатті було збудовано перший, в 1880 p. в Тур'ї Бистрому — другий, а на початку 90-х років у Перечині — третій лісохімічні заводи. Це були великі на той час підприємства, які наприкінці XIX ст. налічували по 300—600 робітників і разом на рік переробляли близько 300 тис. складометрів деревини. На початку XX ст. було введено в дію лісохімічні заводи у Сваляві та Вигоді.
Незначні зміни відбулися в більшості галузей харчової промисловості регіону. До середини 70-х років велика цукроварня в Тлумачі та менша в Устю припинили виробництво. Лише наприкінці XIX ст. виникли два цукрових заводи на Буковині. У 1913 p. почав працювати цукровий завод в галицькому місті Ходорові.
На початку XX ст. на західноукраїнських землях діяло 5 великих державних тютюнових фабрик (чотири в Східній Галичині й одна на Закарпатті). Австро-угорський уряд і тут виявив своє колонізаторське обличчя. Західноукраїнські фабрики лише незначною мірою забезпечували місцеві потреби в тютюнових виробах і переважна частина їх завозилася з центральних районів монархії Габсбургів.
У західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. В Закарпатті — у Довгому, Кобилецькій Поляні та Фридешові діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка. Тільки завод у Кобилецькій Поляні був дещо модернізований протягом 1908—1912 pp. у зв'язку з використанням машин. На ньому вироблялися колеса для паровозів, невеликі металеві речі — сокири, лопати тощо. З 90-х років XIX ст. виявились ознаки концентрації виробництва на західноукраїнських землях. Одним з виявів цього було утворення в 1892 p. картеля з метою нормування цін на нафту. Лише протягом 1905—1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були "Галицьке-Карпатське товариство" з капіталом 16 млн крон, компанія "Східниця" з капіталом 10 млн крон, компанія "Галичина" з капіталом 6 млн крон.
У першому десятиріччі XX ст. у нафтовій промисловості прискорився процес концентрації підприємств. Кількість їх з 344 у 1907 p. (Скоротилася до 254 у 1910 p. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині.
фабрично-заводська промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко — розширювалися видобування і первинна переробка сировини, а не виробництво готової продукції. Такий напрям диктував уряд Австро-Угорщини, а також іноземний капітал. Це негативно впливало на хід промислового перевороту, початковий етап якого припадав на 50—70-ті роки XIX ст.алізоробне виробництво краю було представлено переважно руднями. В 1807—1811 pp. на території Східної Галичини нараховувалося 12 залізних гут, 1825 p. — 15 (сім належали магнатам, сім — державі, одна — церкві). На них добувалося близько 16 тис. віденських центнерів заліза. У 20-х роках XIX ст. в залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім того, на допоміжних роботах (випалювання і транспортування вугілля, добування і довезення руди, підсобні роботи) широко використовувалася малопродуктивна примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів. Продукція залізних гут Східної Галичини у 1841—1848 pp. сягала 66,6 тис. віденських центнерів. Проте цієї кількості заліза не вистачало для того, щоб задовольнити попит місцевих ринків на металеві вироби.
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку в першій половині XIX ст. соледобувної промисловості. Це насамперед стосувалося Закарпаття. Видобуток солі відкритим способом замінився на підземний. Третину середньорічного видобутку солі забезпечував район Солотвино. На соляних рудниках працювало в першій половині XIX ст. близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
Яким було буденне життя спартіатів?
Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Сиартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
Спартанська дівчина, яка бере участь у змаганнях з бігу. Фігурка 5 ст. до н. є. Спартанські дівчата, майбутні матері, мусили бути дужими, здоровими и витривалими. Вони займалися бігом, боротьбою, кидали списа.
Прочитайте уривок із твору Плутарха. Поміркуйте, чому історик твердив, що «Спарта - єдине місто у світі, де діяло прислів'я, що багатство сліпе і лежить неживе й нерухоме, як на картині». «...Щоб остаточно знищити будь-яку нерівність, Лікург насамперед вилучив з обігу всю золоту та срібну монету наказавши використовувати лише залізну, але й тій за ЇЇ великого розміру та ваги визначив маленьку вартість, - так збереження суми в десять мін вимагало мати вдома власний склад, а для перевезення - вози. Крім того, він прогнав зі Спарти зайві та непотрібні, на його думку, ремесла. А зрештою, більшість Із них і без того зникла б разом із запровадженням нової монети, тому що мистецькі вироби не мали збуту.. Не було в Спарті і торгівлі чужоземними товарами, у спартанські пристані не заходив жоден корабель. Щоб Іще рішучіше побороти пишність і цілковито знищити жадобу до багатства, Лікург запровадив спільне харчування. Згідно із цим усі громадяни мусили сходитися разом і спільно їсти приписані страви; ніхто не смів у себе вдома їсти, розлігшись на дорогих подушках при багато прибраних столах».
Працюймо самостійно. Завдання 1. Дайте відповіді на запитання: І.Чому із запровадженням нової «монети», за словами Плутарха, у країні зникла злочинність?
2. Для чого в Спарті було запроваджено спільне харчування спартіатів?
3. Як нововведення Пікурга вплинули на побут спартанців?
2. Чого прагнули навчити своїх дітей спартанці?
Велику увагу спартанська влада приділяла вихованню дітей. Життя новонародженої дитини в Спарті залежало від рішення ради старійшин. Хворі діти, вважали спартіати, не потрібні ні батькам, ні державі. До семи років дитину виховували в сім'ї, а потім розпочиналося її навчання в громадських школах. У 14 років хлопчики проходили випробування в храмі Артеміди. Після іспиту (а потрібно було витримати удари різкою без сліз та зойків) хлопець міг продовжувати навчання. У 18 років його зараховували до загонів ефебів, які займалися військовими вправами, іноді пошуками їжі та крадіжками, оскільки ці загони не утримувалися за рахунок общини. Закінчувалося виховання чоловіків у 30 років. Повноліття в дівчат визначалося 18-річним віком, який давав можливість узяти шлюб.
Роздивіться ілюстрацію. Джерела свідчать, що перед битвами спартанці вдягали плащі здебільшого червоного кольору. Поміркуйте чому.
3. Про які подробиці виховання спартанців довідуємося з розповіді Плутарха? «ЛІкург позабирав семилітніх дітей, об'єднав їх у загони й виховував їх спільно, привчав до спільних ігор і навчання. На чолі загонів він ставив найкміт.'іивішого й найхоробрішого в бійках. Діти в усьому брали з нього приклад, виконували його накази, зносили покарання, відтак усе навчання полягало в тому, щоб виховувати в дітях покірливість. Читання та письма вони вчилися тільки в межах необхідності. Виховання полягало в тому, щоб навчити безвідмовно коритися, терпляче зносити негаразди й перемагати супротивника.
Виховання старших було ще суворішим, їх стригли коротко, привчали ходити босоніж і грати голими. Коли вони досягали 12 років, хлопці переставали носити хітон, одержуючи раз на рік гіматій, ходили брудними, не вмивалися й не змащували нічим тіло, за винятком декількох днів на рік, коли їм дозволялося користуватися всім цим.
Дітей привчали висловлюватися гостро» але дотепно й небагатьма словами. Лікург вважав, що й кілька простих слів повинні мати глибокий зміст. Примушуючи дітей довго мовчати, він навчав їх давати влучні, глибокодумні відповіді... Сам Лікург, коли в нього хтось став вимагати, щоб він запровадив у державі демократію, відповів: "Запровадь спочатку демократію в себе в домі"*.
Чому спартанці так суворо виховували своїх дітей?
Працюймо самостійно. Завдання 2.
<span>
</span>