<span><span>Опис картини "Золота осінь у Корелии" В. В. Мєшкова
Картину «Золота осінь у Карелії» намалював В. В. Мєшков. Тут зображений
осінній пейзаж. На передньому плані я бачу коло каменів валунів. Вони
схожі на сім'ю, що намагається триматися разом, але все-таки один камінь
небагато відсторонився. Чагарник, що втратив майже всі свої листочки,
невеликі берізки з яскраво-жовтим листям, червонуваті осинки й високі,
вихідні навіть за верхній край картини, суворі й зелені сосни, єдині не
змінили колір. Ліворуч видний фрагмент опушки, на ній так само розкидані
невеликі камені Задній план не так великий. На правій половині картини
великий достаток дерев з жовтим осіннім листям.</span>
Через цю гущавину не видно лінії обрію. А в лівій половині картини є
на що подивитися. Тут художник запам'ятав ланцюг озер. У них
відбивається похмуре, біло-сіре небо. На ближньому березі кілька дерев.
Те, що перебуває за озером не дуже чітко видно, але розглянути можна,
що на тім бережу розташований невеликий лісочок, а левее ліс уже
густіше. Ну а на обрії праворуч-чисте поле, а ліворуч видні верхівки
дерев. Художник скористався дуже гарною колірною гамою. Усе дерева
жовті, крім сосон, а трава зеленная з жовтим відтінком. Я торік бачив
щось подібне, але без озера. Це було на горі нашого міста. Удалині
виднілася безліч дерев, і вони були все з жовтим листям, але тільки
розкидистий клен стояв з темно-червоним листям, це було дуже красиво. У
цієї картини є одна особливість.
Це подовжений горизонтальний формат полотна. Я думаю це зроблено для
того, щоб якнайбільше передати поетичність ландшафту. Адже коли ми
хочемо сфотографувати людини цілком, те перевертаємо фотоапарат по
вертикалі, а якщо гарний вид з висоти, то по горизонталі. Я думаю, за
цією картиною ховається якийсь зміст, а саме те, що із приходом холодів
не потрібно розбудовуватися й згадувати ті літні дні, а потрібно
дивуватися й просто насолоджуватися осінньою красою нашої природи.
Дивно, але побачивши картину "Золота осінь у Карелії" у перший раз,
вона мені не запам'яталася, а от після того як я написав твір, мені ця
картина дуже сподобалася
</span>
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження - духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття - завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
<span>Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники. </span>
<span>Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба. </span>
<span>Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб. </span>
<span>Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина. </span>
<span>Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності. </span>
Юш-ка, їдаль-ня,си-джу потому что дж один склад, діб-ро-ва,кі-зонь-ка,па-м'ят-ник,ім'я тому що там один склад
Примиський при префикс мис коринь ий закинчення природа природ основа а закинченняя присодибна при префикс соди основа бн суфикс а закинчення