«Добрий день, лісова красуня Мавка! Ти мене не знаєш, але я тебе знаю дуже добре, настільки добре, що ти навіть і не уявляєш. Я навіть знаю те, що відбудеться з тобою у майбутньому, як закінчиться історія твого кохання та кохання Лукаша, бо я прочитав про тебе драму Лесі Українки під назвою «Лісова пісня». Тому, перш за все, я хочу попередити тебе про небезпеку, яка чекає тебе у майбутньому, про небезпеку кохання казкової лісової істоти та людини. Я б повторив слова з поеми:<span>«Обминай їх, Мавко: Раз тільки ступиш – і пропала воля! Та Мавка не слуха тих слів і весело сміється: Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!»</span>Читаючи сумну оповідь про твоє кохання я разом с тобою переймався твоїми радощами та твоїм горем. Я досить скоро зрозумів, що природним станом для тебе була воля, така ж солодка, як і кохання, як дихання і життя. Якийсь час ти була безмежно щаслива, бо вперше покохала, а співи сопілки твого коханого розбудили усе навкруги. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти». А вночі на твоїх довгих чорних косах виблискували світлячки, які з’являлися, коли тебе цілував Лукаш.Але зовсім скоро у мене з’являється відчуття чогось недоброго, та й ти не звернула увагу на журливу вербу, яка чомусь роняла великі прозорі сльози. Та ти, Мавко, не зрозуміла цього попередження, яке надавала тобі сама природа, попередження про те, що зовсім скоро літо закінчиться, зів’януть квіти і все навколо знову полине у довгий зимовий сон. Так само, як і літня краса, зникне і твоє кохання. Нажаль, ти не повірила і покинула ліс, відправившись жити серед людей. Ти багато працювала, допомагала будувати хату, мирилася з матір’ю Лукаша, якій неможливо було вгодити. Ти, лісова царівна, переодяглася в латану сорочку, вузьку спідницю з набиванки і полинялий фартух. Та це тебе не засмучувало, бо поряд з тобою був твій коханий, твій рідний Лукаш.<span>Я разом з тобою переживав і тоді, коли ти зрозуміла, що Лукаш перестав тобою цікавитися, перестав грати на твоїй улюбленій сопілці і став усе частіше поглядати на привабливу Килину. Ти, наївна, ще сподівалася, що кохання оживе з новою силою, що воно ще не вмерло, та всі твої сподівання порушив Лукаш, який все ж таки заслав до Килини старостів. Ти страждала,ти хотіла забути своє кохання, але воно навіки оселилося у твоєму серці, у твоїй душі. Ти вражаєш мене тим, що після усіх страждань ще знаходиш сили на те, щоб заспокоювати свого коханого після того, як Лісовик покарав його за зраду і перетворив на вовкулаку. Своїм існуванням ти довела мені, що справжні почуття, як і сама природа, не мають смерті. І завжди треба сподіватися на краще, завжди треба сподіватися на те, що як і у природі, у нашій душі колись все ж таки мине зима, знову прийде весна, розквітнуть, як все навколо, наші почуття і ми з увагою та захопленням знову будемо слухати лісову пісню про царівну Мавку та її велике кохання. За те, що ти допомогла мені зрозуміти, що таке справжні почуття і чого вони варті, я дуже і дуже тобі вдячний.</span><span>На цьому я з тобою, Мавко, прощаюся і сподіваюся, що моє кохання не буде таким сумним як твоє, але моє життя буде таким же сповненим почуттями і самовідданістю, як і твоє. До побачення, Мавка, а точніше – прощавай!»</span>
Твір за поемами Т. Шевченка «Тарасова ніч» та «Іван підкова». Творча палітра Т. Шевченка дуже різноманітна. Тема історії рідної батьківщини завжди хвилювала поета. Україна, як багато почуттів вкладено в це слово! Яка юна велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Україна… Це гіркий полин на козацьких могилах і освячені багряною кров’ю поля жорстоких битв із завойовниками, широкі степи, що чули плач полонянок і стогін бранців…
Тому невипадково у ранній період своєї творчості Т. Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці. Однією з головних тем його поезій є боротьба укранського народу проти поневолення польською шляхтою. Так виник задум поеми Тарасова ніч, в основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій проти військ польського гетьмана С. Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, також згадуються, імена Наливайка, Павлюк це справжні борці за волю України. Т. Шевченко високо підносить героїзм вкраїнського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Минуле України протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Автор запитує: де ж поділась воля, про яку тільки кобзарі співають:
Тії слави козацької Повік не забудем!
Приваблювала Шевченка і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше вона порушена в поемі «Іван Підкова». Головній герой — особа історична, походив із молдаван, але був козаком. Т. Шевчено говорить про давно минулі часи, які протиставляються сучасному становищу України. Висловлюється туга за тим, що «було колись добре жити на тій Україні». Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Тому й розкриває митець образ Івана Підкови як мудрого отамана. Він надійний надприродною силою. Ця гіперболізація бере свій початок від фольклору. Так малював народ героїв у легендах, піснях, думах, таким він бачив своїх предків. Ми бачимо Підкову дуже сильним. Він підняв шапку — і човни стали, затихло все. Отаман завжди радиться з козаками, розмовляє, як з рівними, в похід веде їх тільки тоді, коли вони погодились на це.
Безумовно, поема Т. Шевченка підносила гордість народу за своє минуле, збуджувала патріотичні почуття.
Так треба тому що якщо ти не будеш інтелегентною людиною тебе просто ніхто не буде поважати та любити. Також ти в першу чергу ганьбиш свою сім'ю ти ганьби також себе.
Григорій Квітка-Основ'яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т.Шевченко назвав його "батьком української прози". За словами І.Франка, Квітка - "творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах".