Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основна
думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче, / Поки
не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить… Композиція «Ой летіла
стріла»
Експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина.
Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.
Кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.
Розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.
У
баладі «Ой летіла стріла» змальовується, як загинув удовин син від
стріли. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть
над убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там
«слізок криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро
забудуть про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні
гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність.
<span>привлывя
Дурний друг – недруг
</span><span>В лиху годину пізнаєм вірну людину
</span><span>Друг – боягуз гірший лютого ворога
</span><span>Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти
</span><span>Скарб – не друг , а друг – скарб
</span><span>З дурнем дружити – свій розум тратити
</span><span>Не карай, Боже, нічим, як другом лихим
приказки
</span> <span>Або пан, або пропав.
</span><span>Багатому й чорт яйця носить.
</span><span>Виріс, а ума не виніс.
</span><span>Від своєї тіні не втечеш
</span><span>Гарні гості, та не в пору
</span><span>Дома й стіни помагають
</span><span>Знає кіт, чиє сало з'їв
</span>
1-А
2-Б
3-г
4-А
5-А
Я не сильный знаток, но вроде как так
1 хоробрий мисливець
2 велика честь для стрільця
3 голод у городищі
4 смілива дружина мисливця
5 полювання на вепра
6 гнів перуна
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…